Нариси з економіки майбутнього

Автор: Олексій Геращенко, фінансовий директор компанії «Юг-Контракт», викладає в kmbs на програмі Master of Banking and Finance [MBF]

Вранішнє сонце, сходячи над горизонтом, наповнює світ такою чистотою й білизною, що він починає здаватися досконалим.

Про економіку з самого початку

Якщо теорія Чарльза Дарвіна є слушною, і «прабатьком» людини є мавпа, то, гадаю, це була невдоволена мавпа. Їй заважав дощ, що падав на голову, і треба було щось з цим робити, життя було небезпечним та якось треба було захиститися, хотілося чогось новенького з їжі. Усе це викликало невдоволення. Можемо назвати це невдоволення Потребою. Задля задоволення потреби доводилося щось вигадувати та отримувати новий досвід. Дивно, але навіть після повного задоволення однієї потреби виникала інша, найчастіше – більш вагома й складна.

«Потреби людини безмежні, ресурси - обмежені», - скажуть згодом економісти. Математик, який оцінюватиме це твердження з точки зору теорії множин, напевно, рекомендуватиме якомога економніше ставитися до використання ресурсів та не нарощувати потреби.

Та мавпа того не знала, тому встала на дві ноги та почала діяти.

Про розвиток грошових відносин

Гроші не могли не з'явитися, адже із розвитком кількості продуктів, що пропонує господарська діяльність людини, їхній обмін ставав дедалі складнішим. Тож у будь-якому разі мав бути єдиний еквівалент. На сьогодні у світі таких еквівалентів багато, вони відомі як національні валюти, а різноманітні набори співставлень між ними у вигляді валютних курсів схожі на ту безліч товарів, між якими слід встановлювати співвідношення щодо обміну.

Про два основних методи економічного зростання

Гадаю, що їх насправді лише два:

1. Робити самостійно.

2. Забирати в інших.

Другий метод був тривалий час представлений лише війнами та загарбницькими походами. Та згодом став набагато більш тонким. Інтелігентнішим та інтелектуальнішим.

Проте зараз ці принципи так само актуальні. Або працюй самостійно та дуже добре, або будь дуже сильним та перерозподіляй частину того, що створюється, на свою користь. Раніше сила була фізичною. Сьогодні сила - в розумі.

Про сучасну економіку

«Не тримайте всі яйця в одній корзині». Коли треба образно розповісти про ризики, використовують цей вислів. Якщо ж ви тримаєте їх, то це має бути наднадійною корзиною. Глобалізація – це складання яєць, які раніше лежали в різних кошиках, до одного місця. Яка, здавалося б, справа українцеві до подій у Конгресі США чи до якогось американського інвестиційного банку, заснованого братами Леманами в середині ХІХ століття? Виявляється, що, з економічної точки зору, на зміну «все залежить від мене» приходить «все залежить від всіх».

Чому глобалізація – це природній шлях?

Ми можемо вивчити ту дорожню карту, за якою рухається економічний розвиток світу. Дуже важлива річ у ній – розподіл праці. Спеціалізація надає величезний поштовх продуктивності. У певний момент стало зрозуміло, що державні кордони є й економічними, тобто стримують від оптимального розподілу праці. Тож економіка почала долати кордони. Нібито все логічно. Нехай в межах міжнародного розподілу праці окремі країни чи регіони виконують певну функцію, виробляючи продукт для всього світу. Проте ми маємо зрозуміти, що ж в кінці цього шляху?

7 Вад світової фінансової системи

Чи звертаємо ми увагу на те, коли в системі щось неправильно й нелогічно? Впевнений, якщо система в цілому дає позитивний результат, то можемо й не звертати уваги. Фактичний результат для людини майже завжди має більшу вагу, аніж теоретичні недоліки.

Вада 1. Віра в те, що державний борг надійніший за корпоративний. Як неписане правило до системи кредитних рейтингів увійшов принцип, згідно з яким корпорація, яка функціонує в країні, не може бути надійнішою за саму країну. Проте варто зауважити, що країна фактично бере незабезпечений кредит, набагато більш ризиковий, ніж підприємство. Підприємство надає банку заставу, яку можна перетворити на гроші. Підприємство має активи, продажу яких можна вимагати в судовому процесі. Що надає країна?

Що означає банкрутство підприємства? Розпродаж його активів та зникнення підприємства.

Що означає дефолт країни? На що можуть розраховувати боржники?

Коли Грецію рятували від дефолту в 2009 році, німецькі журналісти запропонували: «Нехай Греція віддає острови». Це викликало шквал обурення й негативу з боку греків. Але треба визнати, що з точки зору філософії кредитних відносин, загалом це нормальне ставлення до боржника, якби він був корпоративним.

Домовленість і віра людей щодо низьких ризиків державних боргів не відповідає їхній глибинній суті.

Вада 2. Психологія утворення державного боргу. Досить часто кажуть: «Америка вирішила, Німеччина подумала, Китай має на меті…» і таке інше. Насправді це не має ніякого сенсу. «Думають, вирішують та мають на меті» конкретні люди. І не завжди вони діють логічно та раціонально. Найчастіше це відбувається навпаки. Уявіть себе державним менеджером, який був обраний на 5 років керівником держави. Країна вже має досить вагомий державний борг. Ви маєте вибір:

1. Проводити політику зменшення державного боргу, маючи профіцитний бюджет. Ця політика може допомогти наступним поколінням. Щоправда, в короткотерміновому періоді вона може викликати економічний спад, тому краще її застосовувати під час економічного зростання, щоб зменшити цей негативний вплив.

2. Виправдати сподівання тих, хто обрав тебе. Підвищити соціальні стандарти, побудувати нові дороги, мости й аеропорти. Щоправда, борг доведеться збільшити на 10% від ВВП. Але ці додаткові 10% від ВВП можна залучити під 3-4% річних, тобто навантаження у вигляді відсотків на бюджет зросте лише на 0,3-0,4% ВВП.

Щоб Ви обрали?

Найчастіше обирали друге. Але це означає, що колись в тій точці часу, де самі відсотки є дуже вагомими для обслуговування, тобі не дають в борг. Якщо немає, де перекредитуватися, то існує два шляхи:

Скоротити державні витрати й отримати економічний спад за рахунок падіння платоспроможного попиту - фактично якесь покоління людей має заплатити за колишні запозичення (пізніше піти на пенсію, отримувати від держави менше, ніж віддаєш).
Знецінити власність/активи й отримати економічний спад за рахунок скорочення інвестицій. Ви наприклад, будували б новий будинок, якщо нерухомість швидко знецінюється?

Вада 3. Резервні валюти. У мене в кишені знаходиться 100 доларів та 100 Євро. Що це означає? Лише те, що я хочу мати саме ці накопичення саме у цій валюті. Чим заплатила країна за ці папірці? Своїм експортом (або позичила). Якби я не хотів мати ці папірці, то ми б повернули їх на «історичну батьківщину» та отримали б взамін імпорт.

Але мої гроші – то таке. Наш Національний банк має тих резервів на суму близько 40 мільярдів доларів, інвестувавши їх, відповідно, в економіку країн-власниць резервних валют, які приречені бути нетто-імпортерами (мати від’ємний платіжний баланс). Як мають збільшуватися ці резерви, щоб країни, які їх не емітують, почувалися небезпечно щодо курсових коливань? Можна передбачити, що ця сума має зростати пропорційно обсягам зовнішньої торгівлі, які, в свою чергу, за часів глобалізації зростають значно швидше, ніж обсяги світового ВВП. Система приречена на неконтрольоване зростання боргів, «перекосів» у світовій торгівлі та, як наслідок, розміщення виробничих сил не за оптимальним принципом.

Бідні змушено інвестують в багатих, а потім просять багатих інвестувати в бідних. Це правильна система? Напевно, в неї є свої «плюси», проте в работоргівлі так само колись можна було знайти переваги.

Віра в резервні валюти заснована на людській ірраціональності. Що там, наприклад, робить швейцарський франк? Велика економіка, напевно, здатна витримати раптові вітри ринку, що несподівано змінюють напрям. Але яка роль у цьому Швейцарії? Ніякої. Окрім віри людей, у швейцарському франку нічого більше немає. Легенди про особливу забезпеченість франку – насправді легенди. Швейцарці наразі бояться надмірного попиту на свою «найстійкішу» валюту. Адже, в принципі, зараз можна було б лише випускати гроші, закривши все інше. Проте, якщо колись виникне зворотний процес (повернутися до використання заощаджень у франках), то всім швейцарцям доведеться йти працювати швейцарами.

Звичайно, що найбільший зиск в цьому питанні мають США.

Вада 4. Плаваючі валютні курси. Треба згадати, що існуюча нині валютна система була «скроєна на швидку руку» після краху Бреттон-Вудських угод. На практиці модель вільного коливання валютних курсів добре діє у досить стабільній системі, де обсяги імпорту та експорту передбачувані й доволі стабільні. Можливо, якби в світі було 5 країн, то така система працювала б. Але для маленької країни плаваючий курс означає, що він буде коливатися в дуже широкому діапазоні, що робить ведення бізнесу лотереєю. Що таке діапазон коливання валютних курсів? Уявімо собі автомобільний концерн в Німеччині, який виробляє автомобіль собівартістю 20 000 Євро та має продати його в США за 30 000 доларів. За певних обставин та за певного валютного курсу орієнтація на ринок США стає збитковою. Стосовно ж невеличкої країни, якщо відпустити курс у вільне плавання, то ці коливання стануть драматичними для бізнесу. Що ж робити? Спосіб, який використовується, - це інтервенції центрального банку, намагання тримати курс фіксованим або дозволити йому коливатися у вузьких межах. Проте для цього необхідні вагомі резерви валюти для «згладжування» впливу від’ємного поточного платіжного балансу та можливості купувати валюту, коли поточний платіжний баланс додатній й утворюється надлишок іноземної валюти.

Тож в одному випадку відбувається добровільно-примусове інвестування бідних країн в економіку багатих з паралельним добровільно-примусовим випуском в обіг грошової маси, що провокує інфляцію. В іншому, коли відбувається «витрата резервів», виникає протилежне питання «звуження» грошової пропозиції національної валюти безвідносно до інших задач грошово-кредитної політики країни.

Шкода, що нобелівські лауреати з економіки живуть у тих країнах, де немає відповідної проблеми.

Вада 5. Недобанки. Ми знаємо, що банки є системою кровообігу економіки. Як би ми не розвивали інші «органи», без банків це неможливо - система кровообігу буде нездоровою. Немає жодної країни, де б не визнали, що банки – це «щось особливе», щось, що має перебувати під особливим наглядом. Проте фінансові ринки не стояли на місці. Інвестиційні компанії та хедж-фонди впевнено збільшували свій вплив. Діючи як «чисті спекулянти», вони роблять майже те ж саме, що й банки, залучаючи гроші та вкладаючи їх в економіку з метою отримання прибутку. Ось тільки хто ж їх регулює? Солідні банківські установи з гарними монументальними будівлями, що пишаються своїм віком, флегматичні банківські клерки, які розуміють, що треба отримувати стабільний дохід, мінімізуючи ризики, а поруч практично на тому ж ринку – веселі гравці, що мріють зробити з мільйона – мільярд, а мільярдом змінити кон’юнктуру світу. Гадаю, багато хедж-фондів мають слабку місію – заробляти гроші. Адже це найкраще робити на нестійкому кризовому ринку. Колись ця система має запрацювати інакше.

Вада 6. Профіцитний Китай. Досить часто «американофоби» говорять про величезне негативне сальдо платіжного балансу США, звинувачуючи у «паразитуванні» на решті світу. Загалом, наявність основної резервної валюти дійсно надає такі можливості. Вимушене вкладання капіталу в США у вигляді резервів означає від’ємне сальдо платіжного балансу США.

Проте після цього вказують на великий профіцит зовнішньої торгівлі Китаю. Але ж треба розуміти, що зовнішня торгівля – це гра з нульовою сумою. Приберіть позитивне сальдо, й негативне так само зникне. Штучно низький неринковий курс юаня – це негативне сальдо платіжного балансу для частини «Світ мінус Китай». Це породжує величезні дисбаланси в світі. Саме Китай – Колос на глиняних ногах. Інший світ вже не може без нього, але й він не має сильної фінансової системи, щоб вистояти перед раптовими економічними вітрами. Уявіть собі, що юань став вільноконвертованим. Купили б собі трошки? Гадаю, що так. Але який був би тоді курс юаня? Скільки експортних підприємств стали б нерентабельними за такого курсу? Уявіть собі декілька десятків мільйонів безробітних китайців. Це була б 100-відсоткова революція, якщо б то була не Азія. Проте навіть і зі стриманим колективістським азійським менталітетом це небезпечно для влади. Чи знають в Китаї правильний шлях до світового лідерства? Гадаю, що ні. Там всередині прихована бомба, а годинник відраховує «тік-так».

Майбутнє світу – це оригінальні ідеї. Китай їх не продукує, а лише виконує, фактично даючи власну територію і дешеву робочу силу. Міць Китаю суттєво переоцінена.

Вада 7. Євросоюз, або Не можна бути «наполовину вагітним». Європейцям забули сказати, що колись їхні країни мають зникнути і стати «штатами» чи «областями» однієї великої Європейської країни. Євросоюз схожий на підприємство, що за часів розвитку кон’юнктури впевнено зростає, тому неефективність його структури можна було пробачити. Врешті-решт, коли всі мають гарний результат, то не варто «борсатися» у дрібницях.

В 1998 році Мілтон Фрідман, видатний економіст, засновник течії монетаризму, скептично оцінював перспективи євро – він стверджував, що валюта не переживе першої ж серйозної кризи. До єдиної зони увійшли занадто різні країни, зберігши багато суверенних фінансових прав. Поки що це схоже на щиру правду.

Якщо спиратися на раціональний оптимум, то необхідно рятувати від дефолту всі країни ЄС, поступово вводячи єдині соціальні стандарти (зарплати держслужбовців, пенсії, робочий день, термін виходу на пенсію і т.ін.), не допускаючи повторення подібної ситуації у майбутньому централізованою політикою, маючи спільний бюджет тощо. І, напевно, прийти де-факто до єдиної країни. Принаймні, з точки зору фінансової централізації.

Проте, враховуючи людську сутність, дуже важко спрогнозувати, як довго німці будуть погоджватися перерозподіляти частину свого ВВП на підтримку соціальних стандартів та економічний розвиток решти країн. Як довго погоджуватимуться бідніші словаки, прибалти, поляки спонсорувати багатших, проте «застряглих» у боргах греків, італійців, іспанців. Дуже важко пояснити вам, чому ви маєте спонсорувати сусіда, який їздить на «Бентлі», проте має великі боргові проблеми. Вам нагадують: якщо цей сусід збанкрутує, то й ваш фінансовий стан погіршиться. І ви це розумієте, проте ситуація може вийти з-під контролю. Єдиний вихід у вирішенні цієї фінансової проблеми – одружитися із сусідом. Тоді ваш бюджет – буде справді спільним, і є шанс, що ви ставитиметеся більш поблажливо до ситуації. Та й взагалі перестанете ділити гроші на «мої й не мої». Але поки що одруження ніхто не обіцяв. Тож ризики розвалу єврозони, що завдасть удару всьому світу, зараз дуже великі.

Куди ми йдемо?

Колись країн не стане. Взагалі. Цю думку важко прийняти, проте спіраль еволюції розвивається саме так. Уявіть собі світ, де немає різних валют та, як наслідок, валютних криз, де вчитель, медичний працівник та інженер претендують на подібні стандарти незалежно від місця розташування в світі. Де немає кордонів й віз. Де немає громадянства. Де нації не обмежені територіями.

Може, це й непоганий світ насправді?

Конкуренція в цьому світі стане іншою. Конкуруватимуть регіони, конкуруватимуть мегаполіси, які приваблюватимуть найкваліфікованіших працівників. Релігії не виконуватимуть домінуючої ролі, адже ключові моральні норми будуть спільними, тож найбільш радикальним течіям не буде місця.

Проте це світ, який треба буде нести, як кришталевий шар. Він має визріти, і зараз ще зовсім не час. Глобалізацію не можна підганяти - вона є надто ризикованим проектом, помилки в якому проявляються через десятки років.

Це дивне рішення, проте воно є шансом для бідних країн.

Це як перемога над корупцією. Чи сприяє перемозі над корупцією створення агентства із боротьби з корупцією? Ні, адже воно надає додаткових корупційних повноважень цьому агентству. Лише позбавлення повноважень й дерегуляція долають корупцію.

Так само й тут. Чи вирішує проблему бідних країн фінансова допомога? Ні. Чи вирішують проблеми стабільності валюти резерви? Ні. Відмова від валют та відмова від країн може вирішити це.

Проте це ще нескоро...

Чи є інший шлях? Побудований на національній ідентичності та гармонії з навколишнім світом? Навряд чи. Антиглобалізація – це безумовне падіння рівня життя. Це повернення від ситуації з розподілом праці до ситуації самодостатності. Безумовно, продуктивність впаде. Так, той світ різноманітніший й красивіший. Проте його слід вибудовувати абсолютно на інших принципах, де економічне зростання взагалі не є ключовою ціллю.

А людина вже надто залежна від економічних (кажуть, цивілізаційних, хоч то, сумнівно) благ.

Як це буде?

Гадаю, що кризі бути. Можна востаннє перезавантажити систему, можна створити «стимули на стероїдах» низькими процентними ставками та іншими засобами стимулювання споживчого попиту. Проте фінансова система потребує демонтажу, а управління нею за допомогою наднаціональних органів є ознакою глобального світу.
Перше, з чого варто розпочати, – це відмова від резервних валют на користь наднаціональної одиниці, що буде використовуватися у зовнішньоекономічних розрахунках. Національні валюти повинні мати зафіксований на певний передбачуваний період часу курс до цього загального еквіваленту. Колись ця одиниця стане загальносвітовими грошима. Люди часто згадують про золото, тому, може, їм буде простіше назвати цю спільну одиницю, наприклад, gold. Насправді це не так вже і важливо. Потрібен обмежений у випуску спільний знаменник? У ХХІ сторіччі, коли більша частина ВВП продукується послугами, йому зовсім не обов'язково бути матеріальним. Він може існувати лише в комп'ютерних мережах.

Принаймні, тоді країни-власниці резервних валют не отримуватимуть інвестиції «з повітря».

Певні «тонкі» речі (рейтингові агенції, аудиторські компанії та інше) колись мають перейти на наднаціональний статус, втративши статус комерційних організацій.
ВВП як вимірювач ефективності має зникнути та бути заміненим на більш комплексний показник, який включатиме якість навколишнього середовища, оцінку системи навчання, вільний час, інші характеристики якості життя й перспектив розвитку. Річ, якою можна користуватися довше, за однієї ціни, повинна мати більшу вагу в цьому показнику.

Система існуючого фондового ринку, що змінює уявні вартості компанії на десятки процентів протягом дня, ринкові ігри з нульовою сумою, в яких задіяно безліч людей, та інші речі, засновані на бажанні розбагатіти, не роблячи нічого корисного для інших, колись мають піти назавжди.

Що в Україні в цьому році?

Економіка України тримається на дуже обмеженій кількості галузей, а залежність від кон'юнктури зовнішніх ринків є надзвичайно великою. Індикатор Експорт / ВВП, що перевищує 50% для України, означає цілковиту залежність від «подихів» світових ринків. Це передбачає, що розвиток економіки значно більше корелюватиме з цінами на сталь, аніж з тим, хто саме є президентом чи прем'єр-міністром. Все, що можуть насправді робити державні діячі в Україні, – це закладати певні підвалини для економіки на термін 7-10 років. А всі поточні показники економіки країни взагалі не є оцінкою ефективності їхньої роботи.

«А раптом-раптом все минеться, І нас та криза не торкнеться». Іноді від криз дійсно можна виграти, проте точно не в Україні. На жаль, ми не маємо сучасної економіки й мало що пропонуємо світу. Забагато факторів зійдеться восени 2011. Високі ціни на російський газ, низькі ціни на метал на світових ринках внаслідок уповільнення економічного розвитку, незрозумілі перспективи співпраці з МВФ, обмеження ризиків банківськими структурами й уповільнення кредитування, зростання протекціоністських настроїв у світі. Гадаю, що десь до жовтня все це має зібратися до купи. Базовий прогноз - девальвація та суттєве економічне падіння.

Що в Україні надалі

Єдиний світовий простір – це лише думка й ідея. Але є й найближчі перспективи.
Зараз багато кажуть про потенціал сільського господарства. Так, потенціал є. І якби в Україні жило вдесятеро менше людей, то, може, це була б гарна стратегія. Але давайте просто порахуємо. Україна в хороші роки експортує 20-25 млн. тонн зернових. Нехай реально збільшити це колись навіть вдвічі – до 50 млн. тонн. Нехай ціни зростатимуть, і це буде 400 доларів за тону. Загалом це 20 млрд. доларів на рік. Це фактично лише чверть сучасного імпорту в Україну - 36 доларів у розрахунку на одного мешканця України на місяць. Фільм «Аватар» зібрав у світовому прокаті 2,8 млрд. доларів. Тож 3 фільми «Аватар» дорівнюють поточному експорту зернових України, а 7 фільмів – оптимістично розрахованому рівню експорта. Оборот Google складає понад 30 млрд. доларів на рік.

Подивіться на власні витрати та зрозумійте, що традиційні матеріальні речі складають все меншу частку вашого бюджету. Ковбаса, хліб та джинси все менше важать у структурі вашого споживання. Та якщо визнати, що цей тренд спостерігатиметься і надалі, стає зрозуміло, що єдиний шанс для країни – рухатися в фарватері цих тенденцій. Дивно те, що можна нарощувати врожай та виплавляти все більше сталі, однак бути біднішими, користуючись інтернетом, дивлячись кіно й розмовляючи по мобільному телефону.

Кризи – це ключовий момент у розвитку людства. Кількість незвичних питань під час криз надзвичайно зростає. Це відкриває можливості для стрімкої еволюції. Це болючий процес – він є революційним, проте необхідним. Коли в Європі з’явився протестантизм. Його гаслом стало те, що немає посередників між людиною й Богом. Це був вагомий стрес і серйозна криза. Колись можна було задовольнитися промовою церковної особи, а в ситуації без посередників слід було шукати відповіді самому. А для цього треба було принаймні навчитися читати…

Короткострокові передбачення завжди складніші за довгострокові. Багато чинників у вигляді дій людей є непрогнозованими. Проте протягом тривалого часу закономірності знаходять можливості відіграватися.

Захід сонця здається тривожним – бордові відблиски на хмарах чорнішають, тьма оволодіває світом. Чи настане новий день?

ПРО АВТОРА:

Олексій Геращенко викладає в kmbs на програмі Master of Banking and Finance [MBF]. Має більш ніж десятирічний практичний досвід роботи у банківській сфері та в галузі управління фінансами підприємства. Останні 6 років працює на посаді фінансового директора Компанії «Юг-Контракт» - одного з найбільших у Східній Європі дистриб’ютора споживчої електроніки й побутової техніки. Заснував у компанії власну систему фінансового навчання співробітників різних підрозділів. Є автором ряду статей із практики управління фінансами та гест-спікером провідних фінансових форумів та бізнес-шкіл. Переможець конкурсу «Новітній інтелект України», призер Всеукраїнської математичної олімпіади.