Правова вартість

Автор: Микола Орлов, викладач Agro MBA, kmbs

Дуже часто взаємини бізнесу з правом зводяться до маніпуляцій із законом. Можна скільки завгодно розмірковувати про те, що закону дотримуватися потрібно, але, якщо компанія вважає, що таким чином економить кошти, вона продовжуватиме шукати «обхідних шляхів». Як точно розрахувати вартість дотримання чи недотримання закону? Як врахувати всі ризики? І хто саме має приймати правові рішення в компанії?

 

Звісно, чинні механізми праворегулювання, особливо в нашій державі, недосконалі. Наприклад, «лежачі поліцейсь­кі» чи «антипаркувальні» стовпчики можуть бути набагато ефективнішими за працівників ДАІ у контролі виконання правил. Проте насправді право регламентує набагато більше, ніж ми можемо побачити. Почасти компанії розглядають право в контексті «правоохоронні органи – я», «конт­ролюючі органи – я», «контрагенти – я». Іншими словами, представники бізнесу ставляться до законів як до формальних процедур спілкування з «регулювальниками» й забувають про те, що право захищає власників (що особливо актуально для аграрної сфери).

Відомо, що в селах спостерігається катастрофічна ситуація з реєстрацією права власності. Майнові паї та пайове майно – це додаткові перепони на шляху до офіційного оформлення прав власності селян. Відсутність офіційної реєстрації та відповідної документації позбавляє селян права на захист своєї власності.

 

Економіка права

На Заході дедалі частіше використовують економічну концепцію права за Річардом Познером. Вона ґрунтується на тому, що компанія може розрахувати, вигідним чи невигідним є для неї дотримання права у тій або іншій ситуації та якою є ціна питання.

Наприклад, оформлення оренди на землю містить певну вартість самої процедури оформлення, потрібних для цього ресурсів (у тому числі людських), вартість консультацій тощо.

Крім того, є вартість активу (землі, врожаю), втратою якого компанія ризикує в разі не­оформлення. І є певна ймовірність настання негативних наслідків у разі неоформлення. Вона залежить від багатьох чинників – наявності конкурентів, місця розташування ділянки з точки зору її привабливості для конкурентів тощо.

У загальному вигляді формулу для обрахунку доцільності реєст­рації ділянки можна подати так:

F = (B-cost) – (B•пеня + Х)•а,

де B – benefit, вигода від неоформлення; cost – вартість упровадження такого рішення,  пеня – штрафні санкції, які будуть накладені на бізнес у разі викриття махінації, Х – ціна «розв’язання питання» у разі викриття,  а – ймовірність викриття.

По суті, ми розраховуємо чисту вигоду від упровадження неправомірного рішення (не оформлювати ділянку) та віднімаємо від неї витрати, які ми можемо понести з певною ймовірністю викриття ?. Якщо F>0, то для компанії вигідніше не оформлювати ділянку за законом. Якщо ж F<0, то варто ухвалити рішення про оформлення за всіма правилами.

 

Приховані ризики

Навіть якщо за вказаною формулою виявилося, що обійти право вигідніше, варто взяти до уваги певні приховані ризики, про які компанії нерідко забувають:

  • ризик виявлення додаткових проблем: прийшовши з одного питання, паралельно перевірка може знайти інші проблеми на підприємстві;
  • втрата репутації та довіри бізнес-партнерів. Постачальники в сільському господарстві є дуже важливими контрагентами. Багато хто з них уже сьогодні ухвалює рішення про умови співпраці після дослідження історії залучення потенційних партнерів до судових справ. Отже, навіть колись «вирішені» проблеми із законом можуть спричинити втрату вигідних контрактних умов сьогодні – кредитів, часткових передплат тощо, а іноді призвести й до втрати цінних контрагентів;
  • ризик зловживання з боку конкурентів і державних органів. Скажімо, якщо конкуренти дізнаються про неправомірну поведінку компанії, вони можуть повідомити про це державні органи. А ті, своєю чергою, дуже прискіпливо проведуть перевірку, прагнучи знайти більше порушень, ніж було заявлено спочатку (наприклад для отримання «компенсації» від бізнесу);
  • відносно новий ризик переслідування за кордоном – ризик застосування норм міжнародного права та права інших країн. Особливо актуально це для компаній, які працюють із закордонними контрагентами або збираються це робити.

 

«Дотримання права в нашій країні не допоможе вести бізнес» – доволі поширена нині думка.

Але проблема в тому, що недбалість у дотриманні законодавства може «вистрілити» й через 10 років, коли власник думатиме, що все вже давно забуто.

 

Право в компанії

Хто ж саме в компанії має ухвалювати рішення щодо доцільності дотримання законів? Пропоную такий підхід: поділити цю відповідальність на два рівні: стратегічний і тактичний.

Стратегічний рівень – це рішення, які ухвалюють власники й топ-менеджери.

До них належать такі питання:

  • структура бізнесу (хто чим володіє і як це оформити);
  • корпоративна власність (дочірні підприємства, суб’єкти оформлення угод оренди, суб’єкти фіксованого сільськогосподарського податку тощо);
  • податкове планування й оптимізація, особливі схеми роботи (скажімо, певні методи оптимізації грошових потоків, оформлення прав власності тощо);
  • залучення великих інвестицій і кредитів, оформлення великих контрактів, робота з активами (для агробізнесу – їх викуп, виплати, реєстрація);
  • вирішення серйозних конфліктних ситуацій щодо податків, проблем із контр­агентами тощо.

 

Ці питання часто вирішує рада директорів та/або власників із залученням як внутрішніх, так і зовнішніх експертів.

Тактичний рівень охоплює інші питання – локальні конфлікти, невеликі поточні кредити та закупівлі, менш масштабні контракти тощо. Рішення з них ухвалюють менеджери середньої ланки.

Стаття була опублікована в журналі "Зерно" №5/2014

Коментарі