Агробізнес: досвід та інформованість

До якого світу готуватися бізнесменам та чому варто брати приклад з Америки, а не з Європи, розповідає Олена Драгомірова, керівник програми Agri-MBA Києво-Могилянської бізнес-школи [kmbs].

 

 

 

 

 

 

 

 

Про потребу вчитися

Враховуючи історію створення сучасної української держави, можна виділити три хвилі землекористувачів. Перша: коли почалось розпаювання земель та створення перших приватних компаній, які цю землю почали орендувати. Як правило, це були люди, які опинились e правильному місці в правильний час, а саме — колишні голови колгоспів. Але, як виявилось, не всі із них були хорошими управлінцями, ніхто за них в «районі» вже не приймав управлінських рішень, тому років через 3-5 прокотилась друга хвиля зміни землекористувачів. 

Наступними виявились компаніі, які, надаючи товарне  кредитування аграрним товариствам пестицидами, насінням, паливом, за несплату отримували в якості погашення заборгованності цілі сільгосппідприємства. Це були люди дуже далекі від виробництва, а тим більше, від клопіткої праці, де готовий продукт з’являвся мінімум за 12 місяців.

Тому дуже скоро  на зміну їм прийшла третя хвиля — почали створюватись агрохолдинги та  потужні фермерські господарства (земельний банк таких не перевищує 35 000 га). Вони або скуповували корпоративні права, або після закінчення терміну оренди договорів на земельні ділянки з попередніми товариствами пропонували кращі умови пайовикам та збільшували свій земельний банк. 

У холдингів та у потужних середніх аграрних компаній абсолютно різні цілі, незважаючи на те, що і одні, і інші займаються рослинництвом, твариництвом та переробкою. Але їх об’єднує те, що вже у них з’явилась потреба вчитися, і не тільки на рівні операційного управління, а й на рівні створення нових концептів та ідей в суспільстві, яке понад 70 років не знало, що таке приватна власність. Прийшли часи вчитись, бути господарями та брати на себе відповідальність.

 

 

 
Простіше за все брати приклад з Америки та Канади, адже там фермери також розраховують самі на себе

 

 

Хотілось би підкреслити, що ця історія зміни власників відноситься до всього ланцюжка створення продукту — від землеробства та переробки до сервісу. Агробізнес — це не тільки поле, це мережа густих взаємозв’язків зі створення багатьох продуктів з доданою вартістю — від сировини до IT продукту та консалтингу.

 

Про проблеми АПК

Весь агробізнес достатньо сегментований — маленькі, середні, великі. І всі вони мають свою унікальність створення та розвитку, переваги та недоліки, скоріше за все - і різне майбутнє. Якщо говорити про великі агрохолдинги, то, на мою особисту думку, головною їх проблемою є не завжди правильний фундамент та історія виникнення. Якщо бізнес народився та розвивається за рахунок дешевої приватизації, не повернених державних кредитів або  бесповоротних коштів від державних програм, то і майбутнє таких компаній дуже часто повторюється — це або банкрутство, або поглинання більшим холдингом. Такі компаніі мають можливості залучати кошти, але не завжди вони використовуються за призначенням.

 

Також Вам можуть бути цікавими такі матеріали:

Виробники і трейдери: точки дотику

Інноваційні підходи до управління витратами

Ризик-менеджмент для агробізнеса

 

Дуже часто, не зважаючи на їхню потужність, вони управляються в ручному режимі, для прийняття швидкого рішення іноді потрібно дуже багато часу. Менші компанії мають інші проблеми — їм не вистачає коштів, системних знань та готовності ризикувати. Але це пов’язані між собою речі, тому що навіть у сьогоднішних умовах є достатня кількість нішових бізнесів, під які можна отримати фінансування. Але їм бракує інформаціі та знань, як ці кошти можна залучити. 

 

Про зовнішній контекст

Невелички країни, такі як Нідерланди, Ізраїль сьогодні є лідерами в багатьох агросферах, і ми сьогодні їздимо до них вчитись і дивуємось, як їм, обмеженим у родючих грунтах,  вдається бути законодавцями в усіх аграрних технологіях. Адже, наприклад, у Нідерландах в аграрному університеті сьогодні проводять досліди з вирощування культур в умовах, наближених до умов Марсу — для нас це рівень фантастики.

Але порівнювати український та європейський агробізнеси взагалі не варто. У нас невеличкий фермер має півтори-дві тисячі гектарів землі, а в Європі власник 50 га — король. Як наслідок — різна техніка, різна кількість людей, різні підходи до управління. Не можна порівнювати Україну і з Південною Америкою — адже кліматична ситуація зовсім інша, бо вони збирають два врожаї на рік.

 

 

 
Важливо, щоб після зняття мораторію можливість придбати земельні паї була не тільки у найбагатших

 

 

Ми більше схожі на Америку та Канаду, там є в кого та чому повчитись. До речі, якщо потрібен досвід, то простіше за все брати досвід звідти, адже там фермери розраховують самі на себе та не мають допомоги чи дотацій. Крім того, у нас схожій земельний банк та кліматичні умови. Я та мої колеги вже кілька років дивимось на Америку, коли є якась проблема.

Втім, ми мусимо вчитись та бути рівноправними гравцями в будь-якому бізнесі, треба намагатись дуже швидко бігти, щоб не залишатись на місці. Ми маємо  шукати  нові  нішові ринки та створювати продукти з доданою цінністю.

 

Про втручання держави

Ми живемо в цивілізованому суспільстві і держава є його частиною. Тому ми забов’язані жити по законам та дотримуватись правил, але це повинні робити всі — громадяни, бізнес та держава. Держава повинна підтримувати бізнес, створювати чесні правила гри для всіх, бо за рахунок правильних видатків  живе та розвивається вся країна. Ніхто не хоче жити в бідній державі.

 

Про ринок землі

Як на мене, найдивніше питання за роки незалежності — чи можна продавати землю. Скажіть, будь  ласка, що тоді є приватною власністю? Якщо є приватна власність, то треба мати й можливість нею скористатися. Треба тоді було не паювати, а залишити землю в державній власності. Тим більше, що банк купівлі-продажу корпоративних прав з правом оренди існує, але заробляють на землі не її власники, а посередники.

Питання в іншому - за стільки років  була витрачена колосальна сума, змінилось багато керівників, багато проговорено, але так і не створено систему, яка дозволить скористатись правом  продажу, та не підготовлено до цього ані законодавчу, ані технічну базу.

Важливо, щоб після зняття мораторію можливість придбати земельні паї була не тільки у найбагатших людей країни. Потрібно створити програму кредитування, яка дозволить викуповувати ці права невеликим фермерам, за якими, безумовно, майбутнє аграрного бізнесу.

 

Джерело: Agravery.com

Коментарі