20 квітня 2011 року відбувалася відкрита подія innovations.com.ua [kmbs] - зустріч з Оксаною Мась, однією з найвідоміших українських митців у світі, яка представлятиме нашу країну на легендарному "Венеціанському Бієнале".
Модератором події був Андрій Федорів , засновник FEDORIV.COM, викладач kmbs.
Андрій Федорів: Оксано, розкажіть детальніше про свій проект, який буде представляти Україну на Венеціанському Бієнале.
Оксана Мась: Для свого проекту я обрала знаменитий Гентський вівтар, на підготовку якого пішло 12 років. Він був написаний у 1432 році. Цей витвір є першим витвором епохи Відродження. Правителі різних країн завжди хотіли володіти цим вівтарем. Так, наприклад, у 1792 році французи вивезли чотири центральні части вівтаря до Лувра для Наполеона. Цей же вівтар стояв у списку завоювань Гітлера під номером три.
Суть мого проекту полягає у тому, що я розділила вівтар на 303 квадратні частини, кожна з яких становить 6 на 6 метрів. Для того, щоб зібрати усе, знадобиться від п’яти до восьми років. Розмір цього витвору складатиме він 90 метрів у висоту і 134 метрів у ширину. Для реалізації цього проекту потрібно 3 400 000 дерев’яних яєць, які виготовляють на Західній Україні. Для розпису ми роздавали яйця різним людям у 52 країнах світу. На сам Венеціанський Бієнале ми привеземо багато матеріалів, щоб люди, які братимуть участь у цій події, змогли долучитися до нашого проекту. За півроку Бієнале відвідує більше 360 млн. людей, що робить його найбільш відвідуваною виставкою у світі. Цього року вона проходитиме у 115-ий раз.
Андрій Федорів: Оксано, в чому полягає суть проекту?
Оксана Мась: Ми хочемо показати Рай на Землі. Цим проектом ми прагнемо довести людству, що є єдиним цілим. А яйце обрано як елемент мозаїки не тому, що це православна язичницька традиція. Яйце – це єдиний елемент, який присутній у всіх культурах світу. Другий об’єднуючий момент – це бажання кожної людини і нації досягти Раю. Коли ми вирішували, що саме треба малювати на яйцях, то спочатку попросили відтворити особисті бажання кожної людини. Та згодом розчарувалися, тому що бажання людей виявилися досить примітивними. Тоді ми вирішили попросити людей відтворити свої гріхи і побачили, що їхні души запрацювали – люди почали замислюватися над життям. Існує багато відтінків, які формують особистість, і коли ми просили відтворити гріхи людей різних національностей і віросповідання, гріхи виявилися однаковими, хоча насправді мали різну форму. Як кажуть, Бог один, а провайдери різні.
На Венеціанському Бієнале буде представлено 8 фрагментів проекту, 6 з яких написано на тему "гріхів", 2 фрагменти – зображення обличчя Діви Марії з Гентського вівтаря та Агніс, зібрані з рисунків українських писанок.
Взагалі, коли закладаєш подібні проекти, важливою складовою є творчість. На 70-80% ти знаєш, як робити проект, а от 20-30% треба залишити на те, як він розвиватиметься. Я проти того, щоб програмувати усе до кінця, інакше буде втрачено таїнство мистецтва.
Андрій Федорів: Навіщо Вам такий масштабний проект? Що Ви хотіли цим сказати?
Оксана Мась: Сьогодні ми стали жертвами інформаційного поля - нам достатньо зайти в Інтернет і подивитися виставку або погортати журнали. І контакт з мистецтвом як таким послабився. В Україну практично не завозять цікавих проектів і чогось, що заслуговує на увагу. А наш проект – це те, чого ніхто ніколи не робив. І коли ви стоїте перед цим вівтарем, то розумієте, що розмір таки має значення.
У проекті закладено два видовища. Спочатку ви підходите і бачите квадрат 6 на 6 метрів – великий і красивий світ. А потім, підійшовши дуже близько, розумієте, з чого усе це зроблено - 12 800 яєць, на кожному з яких зображена чиясь сповідь. Яйця розписували ув’язнені, люди з реабілітаційних центрів, монахи, студенти та інші. Масштаб проекту допомагає створити цей момент переходу – від Раю на землі до гріхів, з яких він зібраний. У цьому дуже важливий момент наближення – якщо нам складно приблизитися до Бога через гріхи, тоді ми наближаємо обличчя Бога і стоїмо перед ним, спостерігаючи відображення своїх гріхів.
До речі, у нас є два варіанти демонстрації вівтаря – чортове колесо, яке рухається навколо нього, та можливість побачити вівтар на стадіоні з вертольоту. Поки що проект розробляється і, відповідно, варіанти його демонстрації також. Це можна порівняти з моментом спокутування - коли ти щось усвідомив і обдумав, ти став кращим. У проекті задіяно багато людей, тому, сподіваємося, що все більше людей зможе стали кращими.
З мистецтвом важливо зустрічатися "вживу". Якось я потрапила в аварію. Після неї авто не можна було відремонтувати, але усі залишилися живими. Тоді я замислилася про свої мрії і вирішила їх швидко здійснити. За два роки я їх таки здійснила. Кожній людині потрібен свій поштовх, щоб наважитися на здійснення своїх мрій, але я рекомендую кожному створити свій план на найближчий час для здійснення своїх мрій і відвідати ті місця, про які ви мріяли. Світова культура - це те, що робить нас людьми і відрізняє нас від тварин. Люди, на відміну від тварин, можуть мислити символами, а не інстинктами. І те, чого досягла світова культура. – це неймовірне видовище. Тіло працює у спортзалі, інтелект – під час аналізування, а душу змушують працювати лише книги, музика, театр і живопис.
Андрій Федорів: Якщо подивитися на проект з погляду менеджера, коли і в якому форматі у Вас виникла ідея зробити його?
Оксана Мась: Художники існують серед багатьох спеціалістів. Це ментальність, а не професія. І, наприклад, Остапа Бендера я вважаю набагато кращим художником, ніж багатьох сучасників. Художник взагалі не повинен замислюватися над тим, що йому приходить у голову, як це дивно звучить. Адже це не вони придумують ідеї - вони до них самі приходять. Ідеї, які до мене приходять, я обов’язково записую від руки і збираю. І насправді я реалізувала поки що близько 10% від усіх зібраних ідей. А записую я їх від руки, тому що так краще аналізувати.
Коли до мене прийшла ідея проекту, вона не давала мені спокою. І ми вирішили "прорахувати його". Виявилося, що його вартість велика - матеріали для восьми панелей коштують близько 600 тис. доларів, а весь проект - 1,2 млн. євро. Це найдорожчий проект, який представлятиме Україну на Венеціанський Бієнале. Ми зробили ставку на проект з вірою у себе і свою ідею. І так відбувається з усіма ідеями. Лише потім з’явилися куратори, колекціонери, арт-дилери, які працюють над шляхами реалізації. Ми ж як автори вже обираємо схему, яка нам до душі. Та, як правило, усі витвори мистецтва самостійно лавірують і обирають тих, хто буде їх продавати. Продавати мистецтво – це найбільше мистецтво, тому складно продавати те, без чого кожна людина може спокійно прожити.
Андрій Федорів: Це була Ваша власна інвестиція?
Оксана Мась: Так. Я успішний художник і вважаю, що 70% свого прибутку треба вкладати у свої наступні роботи.
Андрій Федорів: Як Ви "прорахували" проект?
Оксана Мась: Є різниця між теорією і практикою. І у нашій країні, на жаль, забагато теоретиків. Немає сміливості теоретичних вчинків. Наші розрахунки – це колосальна робота, на яку ми витратили три з половиною місяці (яйця, шурупи, болти тощо). Але я залишила ті 20%, які не можна "прорахувати". В інших професіях так само існує елемент творчості, коли людина починає мислити нелінійно.
У будь-якому випадку треба розуміти, для чого ти робиш проект. У Біблії сказано "Пізнай себе", але методи для пізнання себе невідомі. І я пізнаю себе через свої витвори - не через сам продукт, а через шлях їхньої реалізації.
Андрій Федорів: Наскільки фінансова успішність може бути критерієм оцінки успішності художника?
Оксана Мась: Мені здається, що це єдина оцінка успішності художника. Сучасне мистецтво – це те, що продається. Навіть Мікеланджело і Леонардо да Вінчі у свій час успішно продавали свої витвори і мали багато замовлень. І це є визнанням того, що роботи художника хвилюють людей.
Я не буду говорити про Україну, тому що більше працюю за кордоном. Там започатковано чимало інвестиційних фондів, які мають достатньо коштів, але вони ніколи не зроблять картину. І є армії експертів-музейників, які з’ясовують деталі про течії та тренди. Вони абсолютно спокійно віддають гроші за те, щоб хтось зробив щось краще. За кордоном про гроші зазвичай ніхто не говорить - лише про мистецтво. Там завжди обирають потенціал, спостерігаючи за тим, як розвивається художник. До речі, дуже показові продажі саме у Швейцарії, тому що там панують цікаві традиції – дід купує найкращі витвори мистецтва, які були за його життя, син і онук, відповідно, купують ті витвори мистецтва, які були популярними за їхнього життя. Приблизно два роки тому у мене почалися непогані продажі у Швейцарії (раніше довго придивлялися до моєї творчості). Тут треба розуміти, що антикваріат перетворюється на антикваріат лише через п’ятдесят років.
Напевно, наше суспільство матеріально агресивне, тому в Україні мистецтво не розглядають як мистецтво, як роботу душі. У нас немає традиції водити дітей з дитинства до музеїв і галерей.
Андрій Федорів: Те, що Ви описали, - це класичний ринок, де є продукт і інвестиції.
Оксана Мась: Я писала роботу про древнє мистецтво – асирійців, греків, єгиптян. До нас не дійшли прізвища художників, але достеменно відомо те, що правителі були освіченими і розуміли вплив мистецтва на народ, тому вони робили замовлення. А самі художники були практично ремісниками. Саме тому до нас дійшли зображення чудових замків і колісниць. Лише в епоху Відродження, коли Мікеланджело розписував Сикстинську Капеллу, художнику почали платили гроші за те, щоб він робив щось таке, що мало сильний вплив. Художники не завжди були ідеологами. Часом колекціонери вигадують проект і віддають це у розробку художникам - і проекти дійсно виявляються чудовими. Усі переважно працюють на замовлення. Лише 10% чи навіть менше – це люди, які роблять те, що хочуть, і це купують.
Андрій Федорів: У своїх роботах Ви порушуєте тему релігії. Наскільки ця тема у сучасному мистецтві є поширеною і буде розвиватися?
Оксана Мась: Мій проект абсолютно світський, хоча й зачіпає тему Гентського вівтаря . Я дуже довго розбиралася у всіх цих речах, і виявилося, що усі релігії давним-давно "домовилися". Наприкінці кожної літургії, коли співають за здоров’я усіх вищих чинів церкви, обов’язково звучить фраза за об’єднання усіх церков. Наш проект також зібрав людей різних релігій і конфесій. Цікаво, що робота буде продемонстрована в церкві Сан Фантін у Венеції, яка знаходиться в кількох кроках від площі Сан-Марко. Після того, як ми відправили ескізи роботи, кілька місяців вирішували, чи дозволити у церкві виставку проекту, де відображені гріхи. І лише тиждень тому прийняли рішення віддати нам церкву для проекту. Католицька церква завжди була відкритою, тому нам пощастило.
Мені здається, що усе йде до того, що нації починають перемішуватися. Людство змінюється, і рано чи пізно воно стане єдиним великим об’єднанням людей з єдиним правлінням і релігією. Але релігійні діячі не можуть визнати цього, тому що здійснюється поділ влади і грошей. І те, що зараз відбувається з населенням Африки, доводить це. Люди переселяються до Італії і Франції, і залишаються там. Мистецтво розповідає про усе це набагато раніше. Сьогодні наш проект поки що цікавий фігуративно, але його ідеологічна цінність років через 100-200 буде дуже великою.
Питання із зали: Якби жителі Києва допомогли Вам зібрати особливий матеріал для наступного великого проекту, наприклад, недопалки, Ви б змогли реалізувати цей проект?
Оксана Мась: Я професіонал, але оскільки ми говоримо про бізнес, то якщо добре заплатять, то ми можемо зробити щось і з недопалків. Інша справа - це те, що у кожного художника є момент власної естетики. Вибір можна зробити у будь-який час. Ти сам робиш цей вибір - створити картину з дешевих матеріалів або обрати щось якісне і естетичне. За силою впливу яйця, розписані людьми, набагато сильніші, ніж недопалки.
Питання із зали: Ви постійно повторюєте "ми", тобто Ви себе вважаєте не автором, а співавтором чи координатором? Як Ви ставитеся до свого авторства?
Оксана Мась: Я говорю "ми", тому що у проекті брало участь багато людей. У мене ж немає зіркової хвороби і потреби кричати "я".
Питання із зали: Для Вас гроші - це критерій значимості чи цінності? Яка механіка шкали зростання художника?
Оксана Мась: Можливо, я говорю достатньо цинічно про те, що гроші визначають цінність мистецтва. Але істина в тому, що якісні роботи дорогі. Я розділяю Україну і Європу. В Європі галереям по 150 років - там знаходяться колекції, яким по 200-300 років, причому їх вважають молодими. Європейці розбираються в мистецтві дуже добре, тому розрізняють, де хороша, а де погана картина.
Питання із зали: Колекціонери сьогодні мислять категоріями "подобається/не подобається"?
Оксана Мась: Вони дійсно так мислять. І це зовсім не погано. Третьяков саме так і збирав свою колекцію – спочатку купив декілька картин, але його обманули. І тоді він вирішив збирати картини сучасних художників. Приблизно за 2-3 роки він навчився відбирати найкращі роботи. Збирати колекції лише за своїм смаком - хороший початок. А далі вже власники колекцій беруть керівника для своєї колекції. У нас в Україні поки що така практика не поширена.
Питання із зали: Але тоді виходить, що мейнстрім сучасного мистецтва диктується смаками найбільш авторитетних колекціонерів?
Оксана Мась: Так, але тут треба розуміти, що у кожного все ж таки різні фінансові можливості. Згадаймо, як створювали Метрополітен Музей у Нью-Йорку. Засновники музею вирішили зібрати найкраще з усього світу, але купувати усе було занадто дорого. Тоді вони оголосили про таку схему – ви приносите картину, ми дивимося на її ціну на останніх двох аукціонах, потім ви даруєте її музею, а ми це списуємо з податків. Таким чином і сформувався Метрополітен Музей. І за такою ж схемою формується багато інших музеїв, наприклад, Вашингтонська національна галерея. Це велика гра великих гравців.
Андрій Федорів: Де закінчується мистецтво, коли художник щось створює, тому що не може не створити, і де починається маркетинг, коли художник йде від споживача – аналізу трендів і ринку?
Оксана Мась: Треба розділяти ці два моменти, і я це зробила лише кілька років тому, коли найняла спеціалізованих менеджерів і почала працювати з мережею галерей Opera Gallery. Так я повністю відділила від себе продажі. Я художник, і роблю те, чого не можу не робити. Усе інше роблять інші люди.
Художнику спочатку треба вирішити, ким він є. І тут важливо "не розмінюватися", тому що як тільки ти вирішуєш стати художником, треба вивчити, що було зроблено до тебе. Цей аналіз дозволяє зрозуміти, які існують правила гри.
До кризи в українську мистецтві художники нарікали на те, що картини не купувалися. Потім їх стали купувати, але не відбулося якісної зміни у мистецтві, тому що ніхто не зробив великих цікавих проектів - усі купували машини, квартири, дачі тощо. Тому коли хтось говорить, що він художник, треба перевірити його: чи може він вкладати гроші у наступні свої проекти, а не купувати квартири і машини. Тут важливо "не розмінюватися", тому що слава й гроші відіграють свою важливу роль. Коли художник "голодний", він позиціонує себе по-одному, а коли даєш йому гроші, у нього закінчуються ідеї і він починає писати більше тих картин, які він писав раніше. Цікавий момент трапився у мистецтві. Коли почалася перебудова, дозволили використовувати різні теми - з’явилося багато нових проектів. Але сьогодні, коли можна використовувати усе, складно зробити щось таке, що "зачепить" людей.
Андрій Федорів: Який потенціал сучасних молодих художників?
Оксана Мась: Їх треба возити по світу і показувати, що там відбувається, тому що вони поки що мислять українськими, а не планетарними критеріями. Мистецтво повинно піднятися над національністю і грошима. Більше того, митцям не вистачає сміливості практичного вчинку - робити те, що ти відчуваєш, і те, чого не робив ніхто раніше. Мене усі закликали не починати займатися проектом з писанками, але я зробила ставку на свою ідею. До речі, ми запатентували вже нашу власну техніку – колопис. Ніхто не робив цього раніше.
Андрій Федорів: Як Ви ставитеся до street-art? Існує думка, що це чи не єдиний вид мистецтва, який зберігся в сучасному світі. Люди створюють щось на вулиці, щоб зробити чистий ефект, який не має ринкової вартості.
Оксана Мась: Найвідоміший лондонський майстер графіті Бенксі (Banksy) безкоштовно малював на стінах, після чого усі приходили дивитися та отримувати насолоду, його відчували своїм. Але хто він такий - ніхто не знав, тому усі припускали, що це створює група людей. Потім, коли він намалював декілька реальних картин, його бренд виставили на продаж в Інтернеті. Кожен міг назвати себе Бенксі і почати малювати картини під його брендом. Це шалена маркетингова схема.
Я знаю кількох художників, які вийшли з wall-art. Можливо, їм просто подобається малювати. Вони не мають потреби писати картини і продавати їх.
Андрій Федорів: Як Ви ставитеся до попередньої роботи, яка представляла Україну на Венеціанському Бієнале?
Оксана Мась: Україна була представлена на гарному рівні. Цього року Україна вдесяте братиме участь у Венеціанському Бієнале. У попередні роки не проводилися конкурси - лише останні два роки представників обирають на конкурсній основі. Це дуже добре.
Питання із зали: Які Ваші найбільші страхи?
Оксана Мась: Сьогодні я перебуваю у стані щастя, коли усе добре - батьки живі і ти займаєшся улюбленою справою. Я розумію, що рано чи пізно втрачатиму щось, тому намагаюся підготувати себе до того, щоб пережити ці моменти. Страхів відносно мистецтва немає, тому що я чітко усвідомлюю, що це не я вигадую і не мені усе це належить. Тільки художник подумає, що він це придумав і це йому належить, йому доведеться з цим прощатися. В мистецтві роби, що повинен, - і будь те, що буде.
Усю ту негативну енергію, яка йде на мене, я навчилася трансформувати в хорошу енергію. У мене таке враження, що при народженні кожній людині Бог дає певні інструменти. У житті людини трапляються ситуації для того, щоб вона використовувала усі ці інструменти. Найголовніше – не програмувати життя, інакше першу ж незапрограмовану ситуацію людина сприймає як поразку. Нашим людям складно жити в незнанні, тому вони прагнуть залізної стабільності. Звідси починаються усі нещастя – люди живуть і працюють, приймаючи усе, як є. Люди розмінюються протягом цілого життя і просто пливуть по життю.
Питання із зали: Що Вас надихає на створення проектів? Коли наступають творчі піки?
Оксана Мась: Мене надихає те, що мені випав шанс жити. Ось воно натхнення! Творчих піків у мене немає, тому що на кожному своєму проекті я "викладаюся" на повну.
Питання із зали: Ви не думали про музичне супроводження своїх робіт молитвами?
Оксана Мась: Я б не хотіла заглиблюватися повністю в релігійну тему. Цей проект тотальний. Це арт-піксель, і він хвилює дуже багатьох людей.
У нас в країні стільки проблем, а ми тут беремо і створюємо такий дорогий проект. Мені здається, що художник повинен підніматися над метушнею.
Питання із зали: В Україні люди не підготовлені до сучасного мистецтва. Чи бачите Ви сенс у прямому спілкуванні з художником?
Оксана Мась: Я не можу усіх навчити цінити сучасне мистецтво. Мені здається, що набагато важливіше, щоб мистецтво змушувало людей замислюватися над життям і якимись філософськими питаннями, а не над самим мистецтвом.
Я багато ходжу по виставках, але не запам’ятовую прізвищ художників. Мені не потрібно розмовляти з художником, щоб зрозуміти суть його картин. Кожна картина створює своє враження, тому що у кожного різний досвід і шлях. Тим і гарне мистецтво, що воно на кожного впливає по-різному.
Андрій Федорів: Що Ви можете порадити бізнесовій аудиторії, базуючись на своєму мистецькому досвіді?
Оксана Мась: Усі геніальні проекти робили художньо. Для цього треба вивчити усе, що було створено до вас, і спробувати зробити несумісні речі.
Андрій Федорів: Уявімо, що в аудиторії знаходяться майбутні колекціонери. Яку пораду Ви можете їм дати?
Оксана Мась: Коли людина вирішила збирати колекцію, вона вирішує "збирати частину себе". Якщо ви вирішили зібрати колекцію, спробуйте розібратися у собі для початку і не слухайте чужих порад. Такий внутрішній аналіз - це складний процес. Ви будете дізнаватися про себе щось нове через кожну картину, на яку звернете увагу.
Потім спробуйте поїздити по музеях і виставках. Але не дивіться на підписи картин, тому що ми насправді дуже заангажовані історією мистецтва. Правда у кожного своя, тому спробуйте знайти свій момент істини. І лише тоді ви зможете створювати колекцію, яка буде продовженням вас. Саме такі колекції залишаються цінними через багато років, тому що вони зібрані особистостями. Цінність колекції полягає у тому, що її збирає окрема особа зі своїми власними неповторними смаками.
Фото: Марина Негодіна
Текст: Анна Глива
Біографія
Оксана Мась народилася в 1969 році в м. Іллічівськ. Закінчила філософський факультет Одеського державного університету імені І. І. Мечникова (2003). Живе і працює в Одесі, Барселоні, Москві, Парижі та Нью-Йорку.
Оксана Мась - один з найбільш несподіваних і непередбачуваних українських митців сучасності. Вона постійно робитm щось нове і не боїться експериментів.
Роботи Оксани Мась присутні в 180 приватних колекціях в Росії, Україні, Франції, Великобританії, Іспанії, Чеській Республіці, США, Швейцарії, Люксембурзі, Ватикані і Латвії.
У червні 2009 року, її картина "Драйв 9" була продана на аукціоні Sotheby's, ставши найдорожчим лотом на Українському тижні мистецтв.
Одна з найвідоміших робіт Оксани Мась - мозаїчна картина "Погляд у вічність", розміром 7х7 метрів, з 15000 великодніх яєць розфарбованих вручну, кожне з яких має свій власний неповторний орнамент, колір і енергію. 70 осіб взяли участь у створенні цієї картини.
Оксана Мась буде представляти Україну на "54-му Венеційському бієнале" - всесвітньо відомій виставці сучасного мистецтва, яка пройде з 4 червня по 27 листопада 2011.
Вона має намір представити мозаїчне панно, яке називається "Post vs Proto-Renessans" - фрагменти Гентського вівтаря з дерев'яних елементів у формі яйця, розписаних у вигляді людських гріхів, страхів, комплексів, основних символів субкультур, поклоніння брендам - всього того, що замінило роботу Душі. На Бієннале будуть представлені 10-12 фрагментів розміром 6х6 метрів.
Для того щоб зібрати вівтар необхідно зібрати 303 фрагмента (панелі), на його виготовлення знадобитися 3,480 млн. дерев'яних яєць. Створити весь вівтар Оксана Мась планує за 5-7 років, його розміри становитимуть 92x134 метра завширшки.
Фото
Відео
