Чергова зустріч з циклу "Перезавантаження" 4 листопада 2011 року (організатор діловий журнал Комп&ньон) була присвячена темі "Випробовування успіхом", спікерами якої стали голова ради директорів Конфедерації будівельників України, засновник компанії "XXI век" Лев Парцхаладзе та засновник "нового українського пейзажу", найдорожчий художник України Анатолій Криволап.
Ключові питання дискусії:
- як пережити хвилини слави?
- чи можна спрогнозувати результат діяльності в мистецтві та бізнесі?
- як ставитися до невдач на життєвому шляху?
- публічність лідера – це додаткове навантаження чи ресурс?
- як не втратити себе під тиском критики?
innovations.com.ua підготували огляд найцікавіших історій спікерів "Перезагрузки".
Лев Парцхаладзе, голова ради директорів Конфедерації будівельників України, засновник компанії "XXI век"
Що таке успіх? Досягаючи нових вершин, людина ставить перед собою нові цілі. Ось це відчуття результату і є успіхом. Дуже багато залежить від амбіцій і бажань, але, водночас, важливо опинитися в потрібний час в потрібному місці.
Щоб стартувати успішний бізнес-проект, треба проаналізувати кон’юнктуру ринку і його потреби. Безумовно потрібні знання, навички і досвід. Так само треба сформувати професійну команду. Однак дуже часто людина може не мати чіткої стратегії, належної освіти і досвіду, але якщо у неї є амбіції і відчуття бізнесу, вона досягне поставлених цілей.
Неудача як трамплін для успіхів. Коли ми виходили на IPO, компанія коштувала $130 млн. Через рік капіталізація вже була $700 млн, а ще через рік - $2,2 млрд. Ми планували ряд угод і були підписані контракти з найкращими американськими банками. Була чітка мета досягти капіталізацію у $3-4 млрд. А потім трапилася криза, якої ніхто не очікував. Першим полетів ринок нерухомості. Паніка і боргові зобов’язання стимулювали падіння попиту. Це швидко вдарило по нашим планам. Було надзвичайно складно. Ми ліквідували борги і залучили інвестиції, і, можна сказати, "перезавантажилися". Сьогодні компанія має нові плани, але амбіції вже не ті, тому що ринок не дозволяє так мислити, як раніше. Однак є досвід, команда, знання, репутація і чітке розуміння, які допомогають будувати майбутнє.
Команда. Ціль - що ми хочемо, стратегія - як ми хочемо цього досягти. Якщо команда розуміє це, тоді люди знають, куди рухаються і не задають зайвих питань. Усе інше - деталі і тактика.
Про перспективи ринку нерухомості. 3-4 роки тому у сфері нерухомості працювало 1 млн. 200 тис. людей. Сьогодні їхня кількість складає лише 300 тис.
За статистикою на 1 тис. мешканців припадає 450-500 кв.м торгової площі. У Києві цей показник складає 70 кв.м, а по Україні - 20 -70 кв.м. У готельній нерухомості цей показник так само дуже низький - на одного жителя - 0,3 кв.м., в той час як в Європі - 5-6 кв.м. Розрив також спостерігається і за показиником офісних приміщень. Серед житлових будинків ми маємо багато “хрущовок” і панельних будинків, термін експлуатації яких скоро закінчиться. В Китаї на одного мешканця будується один квадратний метр, Росії - 0,5 кв.м, а Україні - 0,2-0,3 кв.м. До речі, у 1986 році в Україні забудовували 26 млн.кв.м житла, а в найкращі часи незалежної України в пік розвитку нерухомості - 14 млн.кв.м житла. Тобто ми не дійшли навіть до темпів будівництва радянських часів. Усе це дозволяє зробити висновок, що у нас величезний відкладений попит. Найближчим часом ми стостерігатимемо зростання ринку нерухомості.
Наступна хвиля кризи. Золото досягло піку своєї ціни. Люди бояться тримати гроші у валюті і класти на депозити. Насправді сьогодні є три позиції для зберігання грошей - нерухомість, цінні метали і готівка. Нерухомість - це хороший варіант. Зараз ціни на неї впали до мінімуму. Потенціал ринку величезний, але складно передбачити, коли почнеться бум нерухомості. І є фактори, які неможливо передбачити й контролювати, зокрема, кризу і політичну нестабільність.
Успіх і щастя. Кожна людина живе, виходячи з шести критеріїв: особистісний розвиток, родина, друзі, хоббі, здоров'я і робота. Ці шість критеріїв визначають рівень щастя людини. Життя йде і пріоритети змінюються. Успіху можна досягти за одним чи кількома критеріями, але щастя визначається сукупністю усіх шести факторів.
Більшість людей сьогодні хвилює професійна діяльність і кар’єра, але стати мамою і бути здоровим - це також успіх. Важливу роль у житті відіграє хобі. Для мене це “віддушина”, тому що ти витрачаєш ресурси і не жалкуєш про це. Коли я проаналізував, скільки часу я витрачаю на роботу, то зрозумів, що треба перерозподілити час. Після цього я делегував деякі завдання колегам, створивши для них відповідну мотивацію.
Треба знаходити духовне задоволення і особистісний розвиток. Коли людина гармонійно поєднує усі шість критеріїв, вона досягає щастя. Тому не можна думати лише про діловий успіх як основу щастя.
Бізнес-принципи:
- Якщо хтось робить помилку, це не означає, що я повинен зробити помилку відносно цієї людини. Тому я намагаюся мудро підходити до таких питань - вибачити і забути.
- "Хочу-не хочу" у бізнесі не виходить. Компанія слідує чітким планам.
- Коли стартуєш спільний бізнес-проект, треба обов’язково обговорити те, як ви будете розлучатися зі своїм партнером.
- Якщо хтось йде з команди, це означає, що ви просто не дали цій людині можливість розвиватися.
- Усі бізнес-рішення приймаються з суто фінансових показників. Ми завжди будуємо найгірший і найкращий сценарій.
- Приймати рішення треба, виходячи з візії, місії, бачення, стратегії і цілей, а далі вже будується тактика і організаційна структура.
Анатолій Криволап, засновник "нового українського пейзажу", найдорожчий художник України
Що таке успіх? Я ніколи не ставив ціль стати успішним. Коли я почав писати картини, я відчув те, чого не відчував раніше у житті. Це не просто задоволення, це щось більше. Напевно, це політ. Прагнення до цього з'явилося у 16 років, коли я почав займатися професійно своєю роботою. А от сам успіх я відчув лише у віці 45 років.
До деяких художників успіх приходить під час життя, а до інших - після смерті. Результати у бізнесі приходять на багато швидше, ніж у мистецтві.
Принципи художника. Майже усе життя (95%) я не робив того, що не хотів. Сьогодні цей відсоток збільшився до 100%. Для художника робити замовлення - це компроміс, який суперечить його принципам і означає зійти з того шляху, який він обрав.
Спеціальність художника не має точок дотику з тією схемою, яка застосовується у бізнесу. Ми, художники, пишемо одні й ті самі постановки, вчимося за однією і тією ж схемою, а наші вчителі часто мають схожі погляди. Але потім інтуїтивно кожного художника тягне у свій напрямок. Тут неможливо нічого контролювати і давати рекомендації. Це індивідуальні пошуки кожного.
Є професіонали, які роблять те, чого їх навчали. Вони знають ринок й попит і працють на них. Як сказав колись Пікасо: "Одні художники пишуть ті картини, які купують клієнти. А у інших купують ті картини, які вони пишуть”.
Неудача як трамплін для великих успіхів. Я доволі успішно закінчив живописний факультет Київського художнього інституту. Потім мені пощастило виставити свої роботи на республіканській виставці і потрапити до спілки художників, до якої було вкрай складно потрапити через серйозний професійний відбір. Я відмовився від аспірантури. Потім було перше замовлення, за яке отримав 2 тис рублів, в той час як заробітна плата інженера складала 150 рублів. Можна було заробляти колосальні гроші, але мені було огидно дивитися на те, які картини пишуть старі художники для будинків культури в колхозах. Я зрозумів, що це кінець і кинув усе... Дванадцять років я просидів у своїй майстерні без вихідних і відпусток. Коли мені було сорок років, не було нічого. Я забув про те, що вмів, але ще не знайшов того, що хотів. Останнім художником, який досягнув успіху в сорокорічному віці був Михайло Врубель. Я розумів, що не встигаю.. Мої однокурсники вже досягнули чималих висот, а про мене зовсім забули. Це був тотальний відчай. Та як професіонал я розумів, що мистецтво це як релігія - ми митці служимо мистецтву. Хтось кардинал, хтось - папа римський, а хтось - простий монах.
Усі ці дванадцять років лабораторна робота з фарбами була на стільки захоплюючою, що я не міг відірватися. Я спав кілька годин на добу, а час летів непомітно. Але, тим не менш, я не вважаю це невдачею. Ці роки були більш наповнені, ніж те, що було потім. Потім почалася невизначеність, яка манила й захоплювала.
Неуспішна кар’єра художника - це також досвід, якщо життя було чесно віддане справі. Це навіть більший подвиг, ніж успішна кар'єра. Мені здається, що колись хтось таки проведе дослідження проблеми неуспішних і посередніх художників. Впевнений, що це буде колосальною знахідкою для мистецтвознавців і психологів.
Як я став дорогим художником. Просидівши дванадцять років у підпіллі, я вперше вийшов на виставку зі своїм індивідуальним стилем у 1988 році. Моя робота була куплена спілкою художників, після чого ціна зросла вдвічі. Так я засвітився в Україні зі своїм новим "обличчям".
Потім у 1992 році на мене звернуло увагу інформаційне бюро Грюндіка в Німеччині. Вони виставили мої роботи і одна з моїх невеликих робіт (87*105) була куплена за 12 тис. марок, інша - 16 тис. Я повернувся до Києва і мої роботи коштували вже тисячі доларів. До цього протягом п’ятнадцяти років у мене не було жодного покупця з України. Усі ті роки я спеціально писав картини на картоні, тому що такі роботи не пропускали на виставки. Я собі не давав шансу бути на половину вагітним. Я шукав себе.
Зміна декорацій. Я завжди писав пейзажі. Настав період, коли я почав займатися абстракією і через якийсь час мені здалося, що я повторююся. Ті структури, які я робив, вже не приносили мені відчуття польоту. Треба було щось змінювати, тому що ситуація була вичерпана для мене чи я вичерпаний з ситуації. Кожна творча людина шукає те місце, де вона готова працювати кожну хвилину і секунду. Найвидатніші художники, рано чи пізно, змінювали локації і переїжджали у інші міста. А я переїхав до Києва.
Зміну декорацій необхідно робити час від часу. Коли виникає “творчий верстат” і усе продукується автоматом, тоді пропадає задоволення від роботи. Якщо робота є єдиною точкою задоволення, а людина її автоматизує, нейтралізуючи потік задоволення, тоді усе втрачає сенс. Треба зупинитися, зробити паузу. До речі, часто це трапляється через вікові зміни.
З юності для мене ідеальною кімнатою є прототип келії монаха (білі стіни і ліжко). Не люблю нічого зайвого, тому у мене вдома мінімальна кількість речей і меблів. Навіть немає картин, хоча я маю багато робіт як своїх, так і інших художників.
Про інвестиції у мистецтво. За історію живопису ціни на твори мистецтва ніколи не падали. Навпаки - тільки піднімалися. Спрацьовує час, а кожна картина відображає певне бачення. Це як історичний зріз. Тож навіть найгірші роботи і роботи художників, які не були у моді, завжди будуть в ціні.
Ціни на картини визначають самі покупці, на відміну від неартового ринку, де часто підраховуються матеріальні витрати.
Про мистецтво. Мистецтво - це паралельне життя і можливість перейти в інший стан і подивитися іншими очима. Люди, які щодня піддаються стресам, можуть увійти в світ мистецтва і отримати те, чого не можна купити за гроші. Мистецтво - це інтелектуальні і духовні рефлексії на контакт з зовнішнім світом, природою тощо.
Компасом у мистецтві є інтуїція.
Випробовування зірковою хворобою: Мої юнацькі амбіції були значно більшими, ніж зараз. Тому поки що зіркова хвороба мені не загрожує.
Картини Анатолія Криволапа
13 жовтня 2011 року на Денних торгах сучасного мистецтва дому Phillips de Pury & Co в Лондоні, робота Анатолія Криволапа "Кінь. Ніч" (2009 р., 160х200 см) була продана за $124 400. Ця сума майже втричі перевищує початкову нижню оцінку лоту, і є новим світовим рекордом продажу українського мистецтва на міжнародному арт-ринку (дежерело: artukraine.com.ua).
Фото: news.zn.ua, klukva.org, akrivolap-akrivolap.com
Матеріал підготувала Анна Лянна
Фото
Відео
