Тарас Прохасько: «Створювати себе – це найцікавіша робота»

Чому робота над собою є найважчою? Як знайти внутрішній спокій? Що означає жити усвідомленим життям? Про це, а також про самоідентифікацію та прагнення власного простору розповів письменник, журналіст та лауреат премії імені Юрія Шевельова під час зустрічі з учасниками MBA-програм kmbs в рамках проекту kmbs CHANGE talks.

 

 

Про роботу над собою

Я знаю єдину річ: все в житті залежить від того, як ти ставишся до себе, а порятунок може бути лише у праці над самим собою. Створювати себе – це і є найцікавішою роботою, і саме це надає відчуття наповненості, повноти життя. Це зовсім не означає начитаність чи «накачаність», хоча і не заперечує також. Власне, це означає дати раду собі із самим собою – зі своїми провинами, бажаннями, потребами і т.д.

Робота над собою відбувається через роботу із зовнішнім середовищем, і це нормально. Контакт тут є найважливішим, бо без нього цю роботу неможливо осягнути. Взагалі вся робота над собою здійснюється заради контакту, заради близькості. Коли є бажання щось подарувати світові - це означає, що внутрішня робота триває.

А ще дуже важливо бути здатним розібратись в собі. Особливо це важливо для художника. Що ти хочеш робити - писати чи малювати? І що саме малювати? Від чого ти отримуєш задоволення – від самого творчого процесу, чи від результату і його «конвертації» у щось?

 

Про внутрішній спокій

Внутрішній спокій є синонімом до таких понять, як гармонія, рівновага, відсутність страху, навіть легкість. Це, в тому числі, є певна цікавість до життя в усіх його проявах. Також це іронія та самоіронія. Внутрішній спокій - це розуміння того, що наше життя – єдине, що ми маємо, і воно є цінним. Але разом з тим воно також є частиною довжелезного ланцюга життя інших, і поза цим ланцюгом воно вже має іншу цінність, бо є частиною чогось більшого.

 

 

 
Коли є бажання щось подарувати світові - це означає, що внутрішня робота триває

 

 

У людини має бути внутрішній спокій, хоч досягти його й дуже непросто. До речі, саме це досягнення спокою є практикою більшості релігій, і воно ж є внутрішньою роботою над собою. Бо ми не можемо змінити те, що не в наших силах. Ми можемо лише змінити щось у собі, а вже тоді шукати однодумців, бути відкритими до людей. Зазвичай той, хто це «щось» зробив із собою, не зустрічає в житті якогось спротиву чи підлості, тобто відкритого зла. Адже до того, хто має внутрішній спокій, і добро притягується.

 

Про зміни та усвідомлення

Мені подобається такий постулат: змінити та вдосконалити можна все. Незмінними є лише темперамент і форма черепу. А все решта (сім’я, виховання, школа тощо) - накладається на темперамент і форму черепа.

Все, з чим я стикався у житті, впливало на мене. Наприклад, я вдячний за те, що служив в радянській армії, хоча тоді мені це не дуже подобалось. Але тепер я усвідомлюю, що навіть цей дурнуватий досвід був мені потрібен. Так само я не можу викинути зі свого життя сім років музичної школи (за відсутності бажання і здібностей до музики), це теж зіграло певну роль у формуванні мене. Не можу я не зважати на те, що більшу частину свого життя я прожив у багатоповерховому будинку, який колись належав моїй сім’ї, але потім був конфіскований. У моєї сім’ї залишилась лише одна квартира. У ній я живу досі. Цей фактор теж входить до списку причин, чому я такий, який є.

Всі ці події та зв’язки і є тим, що формує нас, робить нас неповторними. Це як деревина, на яку щось наростає, але стебло все одне залишається чимось цілим. І вже неможливо відділити одне від одного чи змінити щось - стебло вже сформовано. Ось чому я так наполягаю на усвідомленні власного життя. Нічого не викидати, нічого не заперечувати, нічого не забувати… Це дуже важливо, бо наше життя є унікальним – воно не описано в жодному з підручників.

 

Про ідентичність

Ідентичність часом означає усвідомлення відсутності загрози з боку іншого, такого самого, як ти. Приміром, десь в Західній Європі зустрічаються дві людини зі Східної Європи, скажімо, українець і поляк. І вони, усвідомлюючи свою «однаковість», підтримують один одного, мовляв: «ми обидва звідти, ми знаємось!».

 

10256481_965871990109145_6651562492970618593_o.jpgТарас Прохасько: "До того, хто має внутрішній спокій, притягується добро"

 

Але буває і навпаки: ідентичність відштовхує людей один від одного, викликає взаємну неприязнь і навіть ненависть. Думаю, річ у тім, що один бачить в іншому всі свої вади, від яких, можливо, він саме втікає, адже не може прийняти це в собі. Він наче дивиться на себе в дзеркало, і йому не подобається те, що він бачить. Замість того, щоб прийняти себе, прийняти іншого таким, яким він є, він дратується.

 

Про національну ідею

Я не хочу протиставляти різні національні, державні ідеї. Адже ми - порівняно із Францією, Німеччиною чи Польщею - знаходимось на значно «дитиннішому» етапі свого розвитку. І я не маю на увазі, що ми менш зрілі чи дурні, або не хочемо чогось робити. Йдеться про те, що нація чи держава, як і будь-який організм, дорослішає (чи старішає, бо зрештою дорослішання і старіння – це одне і те ж саме). Але старша істота від молодшої відрізняється тим, що перша пройшла вже певну кількість етапів. Як ці етапи на неї вплинули – чи позитивно, чи негативно,-  вже не має значення. Їх просто було пройдено. Наша держава – ще дитина. Наздогнати Францію чи Німеччину вже неможливо, хіба що вони самі «змаразматіють» і рухатимуться повільніше.

Для Франції чи Німеччини вже не так критично мати чітко сформовану національну ідею, як для нас. Вони вже поза тим, щоб щось загрожувало принаймні пам’яті про їхнє існування. А нам ця мета, ідея конче потрібна - щоб вистояти і перейти на наступний рівень.

Коментарі