Анатолій Ахутін: філософія як звернення до основ

Що таке філософія, яке місце вона посідає серед інших сфер людської культури? Яким є значення філософії у сучасному глобалізованому світі? Про це розповів на зустрічі з учасниками Presidents‘ MBA kmbs філософ Анатолій Ахутін. У 2014 році він емігрував з Росії до України, назвавши свою еміграцію «втечею від задухи і ненависті».

 

 

 

 

Про смисли філософії

В основі слова «філософія» лежить грецьке «філія», що в перекладі означає любов, дружбу, прагнення – у різних смислах цього слова. Ці різні смисли, як на мене, приховані під одним російським поняттям - «расположение», яке можна передати декількома українськими словами, що мають різні смислові відтінки. Перше – це «розташування», територія філософії серед інших дисциплін. Друге – це схильність до чогось, наприклад, до самотності, бажання бути на самоті з собою. Ще можна перекласти це слово, як прихильність до когось («Я до вас відчуваю прихильність»). Філософія – це прихильність до того, що іменується словом «софія», що в перекладі означає “мудрість”.

Одразу можемо пригадати й іншу назву філософії, яка існує в європейській культурі, –  метафізика. Це серйозно пропрацьована система, яка претендує на науковість, може бути навіть більш істинною за наукову. Це щось на кшталт світогляду, який може бути релігійним або науковим, істинним і продуманим, як система. Наука, з одного боку, перебуває у стосунку з тим, до чого вона відноситься, а з другого боку, вона  його поглинає і надає нам в якості системи. Це перші міркування, які свідчать, що про філософію не можна розповісти так, як про інші дисципліни науки чи знання, які ми звикли вивчати. Філософія вимагає особливого ставлення, входження в цю «філію». Грецьке слово «філія» означає не просто теоретичне ставлення до предмета, а доволі сильне захоплення ним.

Філософія перекладається як «любомудріє» чи «мудролюбіє», що означає захоплення цією справою. Разом із тим це метафізика, те, що ми тепер називаємо абстрактним мисленням, за яким не можна простежити і яке не має відношення до дійсності, а конструює якісь ідеальні світи.

Резюмуючи, можна сказати так: філософію не можна викласти, в неї можна лише увійти. Ми це можемо зробити, якщо звернемо увагу на те, чим ми мислимо, на поняття, якими ми послуговуємося, на спостереження, вирішення питань тощо. Те, що лежить на поверхні, а під ним приховано величезний пласт того, що ми називаємо упередженням, щось на кшталт культурної підсвідомості, яка на нас працює, і яку ми до кінця не усвідомлюємо.

 

Про сократівський кшталт філософії

Філософія починається з того, що ми порушуємо питання, на чому ж базується наша поведінка, наші оцінки, наші цінності, наші знання.

Можна по-різному говорити про те, коли і де почалася філософія, та є персонаж, який відповідає на питання, що таке філософія, і це – Сократ. Історики ділять грецьку філософію на досократівську та післясократівську.

 

 

 
Філософію не можна викласти, в неї можна лише увійти

 

 

Завдяки Платону та грецькому історику Ксенофонту ми знаємо, що Сократ влаштовував бесіди, ставив питання, слухав відповіді. Це і є єдиним способом ведення філософії: запитання-відповідь, бесіда, в результаті якої ми починаємо занурюватися у пласти, здавалося б, зрозумілого, самоочевидного, того, завдяки чому, силою чого ми думаємо, але про що ми зазвичай не думаємо. Ось, наприклад, ми легко віримо, що один плюс один дорівнює два. Та якщо я запитаю, чим одна одиниця відрізняється від іншої, навряд чи хтось мені зможе відповісти. Адже якщо вони нічим не відрізняються, то чому їх дві одиниці і, якщо їх дві одиниці, то що означає скласти й отримати? А якщо одна одиниця лежить у Китаї, а інша у нас, складають вони двійку чи ні? І що це означає – дві одиниці складають двійку?

Сократ запитував про речі іншого роду (це вже потім філософи почнуть розбиратися у математичних, фізичних тонкощах), він запитував про речі, які стосуються етичних сторін життя: як себе поводити і що означає те, що ми себе поводимо, як люди, що таке справедливість, мудрість, краса, повага тощо. Із таких роздумів на поверхню випливають апорії та парадокси, якими пронизане все наше життя, як, наприклад, дотримання норм моралі. Суспільних норм дотримуватися не так вже й складно, інша річ, коли у нас виникає моральна проблема, де норми не працюють, а потрібно приймати рішення, коли тобі ніщо не підказує, як правильно вчинити.

 

Також Вам можуть бути цікавими такі матеріали:

Еволюція уявлень про цінності

Парадигми мислення

Йоган Гейзинга: філософія гри

 

Про спрямування філософії

Перше, на що я звертаю увагу, – філософія спрямована до базисних, нами не усвідомлених, понять, до основ наших міркувань і вчинків,а не на пізнання все нових горизонтів, прихованих від людини. Вона спрямована туди, де, здавалося б, усе само собою зрозуміло, на очевидне, над чим ми навіть не замислюємось і про що нас ніхто не запитував.

Про це говорить і знаменита фраза Блаженного Августина: «Поки мене не питають, що таке час, нема нічого зрозумілішого. Та щойно мене запитають, що ж таке час, я нічого не розумію, оскільки час – це той, який вже минув і його вже нема, і той, який ще не настав і його ще нема, а той, що є – це мить, яка відразу зникає. Де ж цей час?». Це перший поворот думки, поворот філософського умонастрою (рос.: уморасположения) – не до пізнання, не до нового осягнення чи досягнення, а до основ, початків, звідки все пішло.

 

Про філософію та релігію

Після такого означення легше зорієнтуватися, де знаходиться філософія серед інших сфер людської культури. І найперше, що спадає на думку, – це релігія, де мова йде про загальне, універсальне, граничне. В чому наша основа? У вірі, а оскільки філософія також займається основами, вона якимось чином торкається релігії (рос.: «соприкасается»).

Філософія межує з релігією. Те, чим займається релігія, або у що вводить людину релігія, віра, стосується (рос.: «касается») філософії. Філософія цього торкається, вона теж думає про початкове для людини, але лише торкається. Я це хочу означити таким словесним виразом, як «не-релігія», через дефіс. Філософія з релігією стикається, але вона не-релігія.

 

 

 
Платон бачив призначення філософії не просто у пошуках чогось, а в тому, щоби дійти до істинних основ і на них побудувати людське суспільство, державу

 

 

Про філософію та науку

Те ж саме я можу сказати про стосунки філософії з наукою. Звично думати, що метафізика, філософія будується як наука. Вона має першооснови, принципи, способи вибудовування судження на цих принципах, вона розгортає всю систему світу як науку. Але і тут те ж саме відношення (російською - «от-ношение», я пишу його теж через дефіс). Це контакт, звернений до чогось, але також і відволікання, відстороненість від чогось, оскільки наука будується на своїй теорії, принципах, аксіомах, визначеннях, вона будує та доводить теореми. А філософія думає про обґрунтованість підстав, про схематичність аксіом.

Наприклад, у Евкліда є визначення точки: це те, частинами чого є ніщо. І як тільки він дав це визначення й ще інші - що таке пряма, прямий кут тощо, він міг спокійно будувати геометрію, що й зробив. Його геометрія проіснувала 1000 років, вона існує і тепер, лише ускладнилась. А філософ запитає, як це може бути – «те, частинами чого є ніщо». І це суттєве питання, не кінцеве, але поворотне, при вирішенні якого геометрія у ХХ столітті радикально змінилася. Це питання, хай би хто його поставив, геометр чи просто людина, що займається математичними софізмами, є філософським.

 

Про філософію та поезію

Перші грецькі філософи-досократики, такі як Парменід, Ксенофан, свою філософію викладали як епос. Гомерівський і Гесіодівський епоси – це те, через що греки стають освіченими, культурними людьми. Ці ранні філософи розповідають майже формально логічну онтологію як епос, як поетичне ставлення до світу, розповідають так, ніби олімпієць сидить десь на вершині Олімпу і дивиться на театр людський як глядач, дивиться на все, що там відбувається, як воно є насправді.

Читаючи знамениту «Іліаду» Гомера, ви бачили, скільки там пристрастей – іде бій, люди гинуть, страждають… Поема Парменіда теж розповідає, як все відбувалося насправді, але Парменід ще й звертає увагу на те, що означає взагалі «бути». Що означає бути – це тема онтології – учення про буття, основної лінії в історії європейської (і не лише) філософії. Отже, філософія межує з поезією чи мистецтвом у ширших їх смислах.

 

Про філософію та політику

Один із найголовніших філософів європейської традиції Платон бачив призначення філософії не просто у питання і відповідях, не у пошуках чогось, а в тому, щоби дійти до істинних основ і на них побудувати людське суспільство, побудувати державу. Платон написав трактат «Держава», а потім - ще детальніший трактат «Закони». Так з‘явилась ще одна сфера, яка межує з філософією і має пряме відношення до неї – політика.

Отже, можна ствердно сказати, що філософія якимось чином співвідноситься зі всіма сферами людської культури, торкається них, межує з ними, і ми повинні з’ясувати природу цих меж. І не будувати філософію релігійну, наукову чи політичну, бо сама філософія не є ані політикою, ані поезією, вона до них не відноситься, вона ставить про них питання.

Зазначимо, що сфери культури, релігії, політики, науки, мистецтва створені саме для нашого світу і працюють лише в нашій цивілізації, для інших цивілізацій це можуть бути зовсім інші сфери, влаштовані абсолютно по-іншому.

 

 

 
Філософія – це наука, яка порушує питання про те, що означає бути наукою

 

 

Про предмет філософії   

Те, «чим» філософія захоплена, і «у що» вона захоплена з усією пристрастю – це “софія” -- особиста людська культура як розумний світ. Ось що таке мудрість філософська – це те, що окремі регіони, області, дисципліни людського життя якимось чином складають одне ціле.

Нам розповідають, що слово «філософія» придумав Піфагор, і це правда. Цікаво, що коли його спитали, хто такі філософи, він дав дві відповіді. Перша така: мудрими можуть бути лише боги, а ми, люди, – смертні, не можемо розраховувати на творення мудрості. Ми – друзі мудрості, ми перебуваємо у мудрості, ми захоплені нею, ми – філо-софи.

Друга відповідь для розуміння філософії полягає у тому, що все людське життя, весь світ уявлявся Піфагору великим ярмарком, де один займається торгівлею, інший демонструє спортивні мистецтва, третій представляє театр тощо. Філософ дивиться на все, що відбувається у світі, як олімпієць, і запитує: «Що ви тут робите, навіщо, чому?». І тут важливо, що він ніби перебуває поза всяким людським житейським світом і розглядає його, по-перше, з цілісної точки зору, а по-друге – з точки зору природи кожного із занять. Тобто щоразу постає питання, що таке наука, що таке мистецтво, що таке політика? Що це означає? Чому, наприклад, людина існує політично, існує як художник, як учений? І тому ми кажемо, що філософія – це наука, яка порушує питання про те, що означає бути наукою.

 

Про головні питання філософії

Німецький філософ Кант сказав, що нам потрібно відповісти на три питання, які резюмуються четвертим. Перше: що я можу знати, друге: що я повинен робити, третє: на що я можу сподіватися, четверте: що таке людина. Далі вони звучатимуть так: що я можу знати в якості людини, що я повинен робити в якості людини, на що я можу сподіватися в якості людини?

На перше питання дає відповідь «Критика чистого розуму» Канта. Яким чином можлива і звідки росте наука, яка її природа, її межі, де проходять межі між тим, що я можу знати і тим, що я не можу знати.

Друге питання – що я повинен робити в якості людини, але не в якості ученого, сім’янина, віруючого тощо. Кант це називає ноуменальною (умоосяжною) гідністю. Ноуменальна означає необчислювана, така, що дана людині, яка розуміє себе як людина.

 

 

 
Філософія якимось чином межує з усіма сферами людської культури, і ми повинні з’ясувати природу цих меж

 

 

Третє питання - на що я можу сподіватися – це звернення до релігійного виміру або просто вимір, де я відкриваю для себе те, що називається спільним благом. Що таке благо - означено основним питанням: що таке людина, що означає бути людиною. Мова йде про наше, як філософи кажуть, екзистенційне життя, зосереджене на нашому існуванні, на тому, для чого воно нам дане. Людина розкривається у культурі, там, де вона існує. Її смисловим, реальним тілом є тіло культури. Це феноменальна база, той досвід, з якого я, філософ, зчитую для себе і розумію, що означає бути людиною.

 

Про філософію та культуру

Ми живемо у глобальному світі, але цей світ багатокультурний. І якщо культура є спосіб буття людини як такої, то ось вам і зіткнення, ось вам і філософське питання, поставлене не філософом, а сьогоденням: що таке європейські цінності? Коли ви починаєте про це думати, виявляється, що нема, за що зачепитися. Що і трапилося з тими, хто вирішив розробити конституцію об’єднаної Європи у 60-ті роки ХХ століття.

Потрібна була преамбула, що ми базуємось на таких-то цінностях, приміром, християнських. Але ж у середньовічній Європі протягом 300 років переклади майже всіх праць грецьких філософів, учених, поетів були зроблені арабами, а вже потім – їх було перекладено на латину. Це означає, що ми не можемо пов’язувати спільні європейські цінності лише з християнством.

Слово «культура» означає культивування людини в якості людини. Ми різні не лише тому, що у нас різного кольору очі чи шкіра, а тому, що маємо  різну культуру. Те, як людина існує, має пряме відношення до її екзистенційного завдання бути людиною. Тобто людський обов’язок бути людиною полягає у тому, щоб якимось чином взяти до уваги іншу культурну людину. Ось чому філософія абсолютно необхідна сучасному глобальному і мультикультурному світові. Без філософії тут не обійтися, бо філософія – це мистецтво звернення до основ: що таке істина? у чому наше благо? що означає бути людиною?

Коментарі