Олександр Пасхавер про Україну і бізнес: теперішнє, минуле та майбутнє

за матеріалами інтерв’ю з Олександром Пасхавером

Керівник Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер дає оцінку ролі великого, середнього та малого бізнесу в Україні, висуває гіпотези щодо майбутнього нашої держави, а також аналізує, хто такі справжні капіталісти.

 

 

  • Великий капітал ніколи не хоче нікому підпорядковуватися, тому робить нашу державу суб'єктом, а не об'єктом світової економіки.... Мільярд - скрізь мільярд, і на нього усюди доводиться зважати.
  • У капіталістів інша природа любові до грошей - безкорислива. Якось один із представників великого українського капіталу сказав мені: "Даю дружині на дрібні  витрати 2 тисячі доларів на день, іще чверть мільйона доларів разово - на різні витрати, усього - мільйон на рік. Зрозуміло, що маю грошей на багато десятиліть, але чомусь усе одно щодня сиджу на роботі". Мало хто з таких людей насолоджується життям. А ті, хто насолоджується, можуть втратити все.
  • У державах зі стабільними ринками можна найняти людей,  які допомагатимуть підтримувати капітал. В Україні необхідно працювати особисто. Капітал - це енергія. А його власники - найяскравіше її втілення. Той, хто хоче боротися з капіталом, - бореться з енергією власного суспільства. Капітал поводиться так, як це суспільство дозволяє. Дозволяє бути аморальним, злочинним - так і є. Якщо ж розумно обмежує - стає винятково корисним надбанням.
  • ...Гроші - дуже жорстокий досвід. Аби заробити їх, доводиться бути послідовним у своїй підступності. Моральних, чуйних людей шукайте серед священиків, художників, письменників. Але не серед капіталістів.
  • Капітал може розуміти чи не розуміти національні інтереси, але в нього чимало спільних точок із ними. За масштабами своєї діяльності, саме він має потенціал протистояти багатьом силам, які хотіли б зробити державу слабшою.
  • Східняки - хлопці енергійні, рішучі, вміють створювати великі проекти й саме цим відрізняються від представників західної частини нашої країни. Але вони абсолютно не мали досвіду соціального управління.
    •    Російський капітал створювався в протиборстві з власними громадянами - православна релігія проти накопичення коштів.
    •    Середній, а особливо дрібний бізнес - це проблема соціальної стійкості суспільства. Нинішня влада не має досвіду соціального управління. Вона прийшла з такою ідеєю: усе буде добре, якщо країна почне збагачуватися. Але ж це неправильно! Існує чимало заможних держав, які є соціально неблагополучними. Греція, наприклад, або Бельгія, яку зараз роздирають на шматки. Багатство - це дуже важлива позиція, але не найперша.
    •    Цих людей виховали в адміністративно-бюрократичній системі. І вони просто не знають іншого способу реалізувати свої проекти, як через цю систему. Так само не знають іншого способу організувати життя, як через монополію. Економіка України - це мозаїка монопольних проектів. Є формальні монополії, як "Нафтогаз", наприклад. Хто сказав, що торгувати газом треба лише так? А є неформальні, які охоплюють галузі від металу до продажу кавунів. У нас скрізь змова, регулювання процесів, цін. Чим би не почали займатися, тільки-но ви перевищите рівень прибутків, вас обов’язково знайдуть. А такий спосіб організації економіки не дає можливості країні стати багатою.
    •    Треба мати дуже високий рівень культури, щоб заявляти, як один із Президентів-засновників США: "Якщо мене спитають, що важливіше для країни - уряд чи газети, віддам перевагу газетам". Для цього треба читати тисячі книжок, замислюватися над ними, самим писати. У нас із цим слабенько.
  • Нинішні можновладці мають зрозуміти: їхні задачі вищі за їхню освіту. Варто лише усвідомити власні обмеження й запросити професіоналів, які допоможуть їх подолати. Вже цього буде достатньо. Мрію, щоб котрийсь із наших Президентів повторив коли-небудь слова американського Президента Рональда Рейгана: "У моїй адміністрації всі розумніші за мене".
  • Вкладати гроші в сировину завжди вигідно, бо її в світі не вистачає. Проблема в іншому: корупційна країна може стати багатою. Якщо вона не поважає права власності – це неможливо. У нас немає поваги до власності не лише з боку бюрократії, але й самих людей. Це культура самообмеження: коли хочеться взяти, але не можна. Цю культуру необхідно виховувати.
  • Україна ніколи не була державою - лише регіоном. Тут немає навичок, традицій стратегічного мислення...
  • Криза - це наполеглива вимога економіки стати дешевшою. Що дешевшим стаєш, то більше шансів на виживання отримуєш. Українці продемонстрували ментальну, історичну готовність виживати. Ми отримали максимальне падіння, але швидше за всіх припинили його. Вимога стати дешевшим виявилася під силу мільйонам суб'єктів господарства. Проблем безліч - криза в банківському секторі, державних фінансах, але падіння виробництва зупинилося лише за півроку. Сотні тисяч господарників завдяки якомусь винахідливому способу стали дешевшими.

 

Статтю підготовлено за матеріалами інтерв’ю з Олександром Пасхавером для журналу "Країна"

Фото: c-e-d.info

З коментарямиБез коментарів
Середня оцінка: Відмінно

Читайте також

Останні публікації

Коментарі

  • Андрій Тюренков

    16:32, 7 жовтня 2010 року

    2: Олександр Різенко

    Ви дійсно вважаєте, що Україна забезпечена і відповідним досвідом і освітою? Не просто забезпечена, але і має надлишок?

    Дуже хотів би з Вами погодитися! але нажаль правда є інакшою.

    Адже ВУЗи (їх переважаюча більшість - тепер стало модне слово)) не випускають готового до практичної діяльності спеціаліста. Більше того, не завжди випускники мають навички до самовдосконалення і не володіють знаннями  - як правильно ВЧИТИСЯ.

    Вважаеться, що правильно вчитися - вміти знаходити потрібні контаки і вдало ними користуватися. Це важливо, безспірно важливо! Але це ще не означає, що все вирішується тільки завдяки контактам. Принаймні в країнах некорупційного типу.

    А те, що вказав Тарас: "соціального управління, горизонтальної взаємодії, командної  проектної роботи, діалогу з зацікавленими сторонами.... " - на мою думку, це зовсім не є роботою на контактах, чи в переважній більшості випадків не є.

    • Олександр Різенко

      10:01, 8 жовтня 2010 року

      Андрію, я повністю погоджуюся з тим, що нинішніх випускники ВУЗів не є тим, що потрібно Україні:(

      Однак я мав на увазі зовсім інших спеціалістів... Таких є декілька категорій (на мою суб'єктивну думку):

      - люди з невивільненою соціальною енергією (як в інтерв'ю казав Валерій Пекар - http://innovations.com.ua/uk/interview/6/39/1828). Головне - їх "заразити" відповдіними цінностями та мріями і не заважати! Такі люди (при хорошому організаторі) - гори перевернуть;

      - свідомі розумні професіонали, які давно закінчили універи, одержали досвід в потужних міжнародних корпораціях і тепер, з апершим покликом, готові навіть безкоштовно прийти на допомогу. Адже вони - українці і хочуть гордитися своєю державою!

      - відомі консультанти, які зараз консультують організації в США, Сингапурі, Малайзії і т д. Всі вони - українці, про яких просто забули чи не хочуть згадувати;

      - викладачі бізнес-шкіл;

      - науковці;

      - та й навіть іноземці, яким, якщо добре заплатити:), буде всерівно де працювати!

      Всі ці люди можуть та за відповдіних умов будуть своїм досвідом творити Україну!!!

  • Олександр Різенко

    14:07, 7 жовтня 2010 року

    Тарасе, мені чомусь здається, що людей з відповідним досвідом та освітою в Україні сьогодні предостатньо. Інша справа, що в них ніхто не зацікавлений і вони, в свою чергу, не зацікавленні брати участь у соціальному управлінні...

    Якби був хтось - ініціатор, який весь процес push-ив, просував, організовував, збирав людей, розумів та пояснював іншим дял чого все це, які цілі... - люди би об'єдналися. Чомусь же навколо Валерія Пекаря та його проекту "Бренд Міста - справа Містян" об'єднуються сотні волонтерів, які готові діяти просто во ім'я мети!

    • Тарас Данько

      09:29, 8 жовтня 2010 року

       Олександр,

      по-перше, дякую за цікаве посилання на проект Валерія Пекаря;

      по-друге, зацікавленими у людях з "відповідним досвідом" за визначенням мають бути тільки люди з "відповідним досвідом". Суспільне ж зацікавлення виникне тоді, коли ось такі суспільні інноватори досягнуть помітних успішних результатів. Стане зрозумілим, що інвестиції в соціальний капітал окупаються. 

      Ваш коментар підштовхнув мене до думки про те, а як виміряти "достатність" кількості таких людей? Якщо таких є, наприклад, один зі ста, то це означає 460 000 українців з досвідом ефективної діяльності в умовах мережевої економіки. Але чи достатньо це для інноваційного прориву України?

      • Олександр Різенко

        09:51, 8 жовтня 2010 року

        Тарасе, не певен щодо людей з "відповідним досвідом". Ті, хто буде шукати та підбирати, просто повинні бути свідомими та тверезо мислити, їм не потрібно "універсальними солдатами" і безпомилково орієнтуватися у кожній вузькій сфері.

        Хороший менеджер підбирає людей, кращих за себе, сильних спеціалістів і просто координує процес реалізації проекту. Такий управлінець може бути і, зазвичай є, значно менш глибоким профі в кожному функціоналі.

        А щодо критичної маси людей, то я переконаний, що їх потрібно значно менше! Головне - організатор, який згуртує навколо себе та ідеї відповідних спеціалістів. Зможе змусити їх вірити в те, у що він сам вірить! Професіоналів, які готові працювати для ідеї у нас вже є сотні тисяч. Головне - хто їх об'єднає в один "кулак".

        Погоджуєтеся?:)

  • Тарас Данько

    14:06, 7 жовтня 2010 року

     Нажаль, не тількі "східняки", але переважна більшість всіх українців майже не має успішного досвіду, а особливо - навичок!, соціального управління, горизонтальної взаємодії, командної  проектної роботи, діалогу з зацікавленими сторонами.... Перелік можна продовжити. Тому і крутимося мов той пес за своїм хвостом. 

    Але життя по-трохи вчить. Це обнадіює.

  • Андрій Тюренков

    16:32, 7 жовтня 2010 року

    2: Олександр Різенко

    Ви дійсно вважаєте, що Україна забезпечена і відповідним досвідом і освітою? Не просто забезпечена, але і має надлишок?

    Дуже хотів би з Вами погодитися! але нажаль правда є інакшою.

    Адже ВУЗи (їх переважаюча більшість - тепер стало модне слово)) не випускають готового до практичної діяльності спеціаліста. Більше того, не завжди випускники мають навички до самовдосконалення і не володіють знаннями  - як правильно ВЧИТИСЯ.

    Вважаеться, що правильно вчитися - вміти знаходити потрібні контаки і вдало ними користуватися. Це важливо, безспірно важливо! Але це ще не означає, що все вирішується тільки завдяки контактам. Принаймні в країнах некорупційного типу.

    А те, що вказав Тарас: "соціального управління, горизонтальної взаємодії, командної  проектної роботи, діалогу з зацікавленими сторонами.... " - на мою думку, це зовсім не є роботою на контактах, чи в переважній більшості випадків не є.

    • Олександр Різенко

      10:01, 8 жовтня 2010 року

      Андрію, я повністю погоджуюся з тим, що нинішніх випускники ВУЗів не є тим, що потрібно Україні:(

      Однак я мав на увазі зовсім інших спеціалістів... Таких є декілька категорій (на мою суб'єктивну думку):

      - люди з невивільненою соціальною енергією (як в інтерв'ю казав Валерій Пекар - http://innovations.com.ua/uk/interview/6/39/1828). Головне - їх "заразити" відповдіними цінностями та мріями і не заважати! Такі люди (при хорошому організаторі) - гори перевернуть;

      - свідомі розумні професіонали, які давно закінчили універи, одержали досвід в потужних міжнародних корпораціях і тепер, з апершим покликом, готові навіть безкоштовно прийти на допомогу. Адже вони - українці і хочуть гордитися своєю державою!

      - відомі консультанти, які зараз консультують організації в США, Сингапурі, Малайзії і т д. Всі вони - українці, про яких просто забули чи не хочуть згадувати;

      - викладачі бізнес-шкіл;

      - науковці;

      - та й навіть іноземці, яким, якщо добре заплатити:), буде всерівно де працювати!

      Всі ці люди можуть та за відповдіних умов будуть своїм досвідом творити Україну!!!

  • Олександр Різенко

    14:07, 7 жовтня 2010 року

    Тарасе, мені чомусь здається, що людей з відповідним досвідом та освітою в Україні сьогодні предостатньо. Інша справа, що в них ніхто не зацікавлений і вони, в свою чергу, не зацікавленні брати участь у соціальному управлінні...

    Якби був хтось - ініціатор, який весь процес push-ив, просував, організовував, збирав людей, розумів та пояснював іншим дял чого все це, які цілі... - люди би об'єдналися. Чомусь же навколо Валерія Пекаря та його проекту "Бренд Міста - справа Містян" об'єднуються сотні волонтерів, які готові діяти просто во ім'я мети!

    • Тарас Данько

      09:29, 8 жовтня 2010 року

       Олександр,

      по-перше, дякую за цікаве посилання на проект Валерія Пекаря;

      по-друге, зацікавленими у людях з "відповідним досвідом" за визначенням мають бути тільки люди з "відповідним досвідом". Суспільне ж зацікавлення виникне тоді, коли ось такі суспільні інноватори досягнуть помітних успішних результатів. Стане зрозумілим, що інвестиції в соціальний капітал окупаються. 

      Ваш коментар підштовхнув мене до думки про те, а як виміряти "достатність" кількості таких людей? Якщо таких є, наприклад, один зі ста, то це означає 460 000 українців з досвідом ефективної діяльності в умовах мережевої економіки. Але чи достатньо це для інноваційного прориву України?

      • Олександр Різенко

        09:51, 8 жовтня 2010 року

        Тарасе, не певен щодо людей з "відповідним досвідом". Ті, хто буде шукати та підбирати, просто повинні бути свідомими та тверезо мислити, їм не потрібно "універсальними солдатами" і безпомилково орієнтуватися у кожній вузькій сфері.

        Хороший менеджер підбирає людей, кращих за себе, сильних спеціалістів і просто координує процес реалізації проекту. Такий управлінець може бути і, зазвичай є, значно менш глибоким профі в кожному функціоналі.

        А щодо критичної маси людей, то я переконаний, що їх потрібно значно менше! Головне - організатор, який згуртує навколо себе та ідеї відповідних спеціалістів. Зможе змусити їх вірити в те, у що він сам вірить! Професіоналів, які готові працювати для ідеї у нас вже є сотні тисяч. Головне - хто їх об'єднає в один "кулак".

        Погоджуєтеся?:)

  • Тарас Данько

    14:06, 7 жовтня 2010 року

     Нажаль, не тількі "східняки", але переважна більшість всіх українців майже не має успішного досвіду, а особливо - навичок!, соціального управління, горизонтальної взаємодії, командної  проектної роботи, діалогу з зацікавленими сторонами.... Перелік можна продовжити. Тому і крутимося мов той пес за своїм хвостом. 

    Але життя по-трохи вчить. Це обнадіює.

календар

Мультимедіа

Проект «Бачу!»: вихід мистецтва у суспільний простір

Західні бізнес-спільноти вже давно практикують наявність творів мистецтва у ділових інтер’єрах. Офіс може бути місцем органічного існування творів мистецтва, які трансформують середовище й ментальність людей, що в ньому знаходяться, і цим самим створюють можливості для нових комунікацій та розширення культурних горизонтів.

7 травня 2012 року

Євгеній Уткін: "Найменш успішний бізнесмен – це той, який хоче просто заробити гроші"

Євгеній Уткін, засновник корпорації "Квазар Мікро", яка на сьогодні виросла у високотехнологічний холдинг “KM Core”, поділився своїм баченням сучасного суспільства, шляху до успіху в бізнесі та українських перспектив.

11 квітня 2012 року

Публічні читання kmbs: «Атлант розправив плечі» - книга, що змінює світогляд

4 квітня kmbs провела публічні читання - обговорення книги «Атлант розправив плечі», яка згідно з опитуванням, проведенним Бібліотекою Конгресу США, була визнана другою після Біблії книгою, яка призвела до найбільших змін в житті американських читачів.

4 квітня 2012 року

РЕЗОЛЮЦІЯ: від балачок до намірів

Усім відомо, що хорошу стратегію від поганої вирізняє переважно її виконання. Напевно, те саме можна сказати і про Резолюцію.

20 лютого 2012 року

V щорічний турнір kmbs для управлінців "Що? Де? Коли?"

В kmbs відбувся V-ий щорічний турнір "Що? Де? Коли?" для управлінців 16 лютого 2012 року. Вже третій рік поспіль ведучим турніру є Борис Бурда, трикратний володар Кришталевої Сови та володар Діамантової Сови "Що? Де? Коли?".

16 лютого 2012 року

Арташес Газарян: Як менеджери керують часом

Що таке час для менеджера? Наскільки людина може керувати часом, а в яких випадках, навпаки, він повинен під нього підлаштовуватися?

7 лютого 2012 року
Усі публікації »

Ми у соціальних мережах

Останні коментарі