За матеріалами зустрічі у рамках дискусійного клубу "Бізнес Credo" із о. Борисом Ґудзяком: "Скільки коштує гідність?" (організатор LvBS);
Модератор зустрічі - Наталія Попович, президент PRP Group (Weber Shandwick)
Біографія
о. д-р Борис Ґудзяк — ректор Українського Католицького Університету.
Навчався в Сиракузькому університеті, Університеті папи Урбана в Римі, Папському Східному (Орієнтальному) Інституті. Учень Патріарха Йосифа Сліпого.
У 1992 році здобуває ступінь доктора славістики і візантиністики у Гарвардському університеті. В тому ж році приїжджає в Україну і засновує Інститут історії церкви. У 1993 році очолив комісію з відновлення Львівської Богословської Академії. У 1995—2000 роках — віце-ректор відновленої Академії. 2000 року був інавгурований на ректора Українського Католицького Університету.
Організував велику кількість міжнародних наукових конференцій, зокрема "Берестейські читання" (1994—1996); чотири томи матеріалів цих конференцій уже вийшли друком і ще два з'являться незабаром. Автор понад тридцяти друкованих праць. Його найбільша праця — "Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії".
Коли два-три роки тому економічна криза вплинула на життя кожної країни, кожної людини, світ здригнувся - бізнес-школи, компанії й менеджери не могли зрозуміти, що відбувається. З часом економісти дійшли висновку, що це також може бути питанням етики. Тоді замислилися над тим, як саме духовна сутність людини впливає на бізнесові процеси.
З одного боку, у час, коли ми стільки пізнаємо і стільки досягли, наш апетит посилюється. З іншого боку, постає питання, чому ми не повністю щасливі, чому у заможних сім’ях та розвинених суспільствах люди не щасливі. Усе це змушує нас задумуватися над такими основними питаннями: ким є людина, для чого вона існує і що таке гідність.
Менеджери, які справді є ефективними протягом тривалого часу, бачать свій капітал насамперед у людях. До речі, у Воррена Баффета існує два правила:
Правило №1: Бережи свій капітал.
Правило №2: Пам'ятай про перше правило.
Виникає питання: що є нашим капіталом? Коли ми розуміємо, що творчий потенціал, прагнення і слабкості людини – це усе грані нашого основного капіталу, тоді є місце для креативу і спілкування між людьми, близькими до пошуку людської гідності.
Про цинізм. Навряд чи існує проста формула, яка допоможе створити ідеальні процеси та досягти ідеальних результатів. Я переконаний, що цинізм не є необхідним для збереження балансу взаємовідносин - турботи про людей та досягнення хороших результатів.
Цинічна людина приймає певне рішення безоглядно, незважаючи на те, що принесе її рішення іншим. Часом справді треба приймати неприємні рішення, але "ні" можна сказати по-різному, підтримавши або принизивши вашого співрозмовника. Цьому мистецтву можна і треба вчитися, хоча це зовсім не легко.
До компромісу принципів нас підштовхують не лише зовнішні чинники - важливе наше суб’єктивне сприйняття зовнішнього світу. Нам складно залишатися з нашими проблемами наодинці – ізоляція у складних обставинах є ще більшим тягарем. Коли ж ми відчуваємо солідарність з колегами, партнерами, тими, хто знаходиться у подібному становищі, наша сила збільшується удесятеро.
Принциповість - це не ідеологія, не дотримання якоїсь абстрактної теореми. Це структура життя. Наша принциповість неможлива на самоті, отже, треба плекати солідарність, яка починається з гостинності та відкритості.
Про корупцію. Яка психологічна анатомія хабара? Чому існує такий інструмент налагодження справ? У короткостроковій перспективі корупція розглядається як необхідний спосіб у різних обставинах протидіяти бюрократії та іншим перепонам. Проте на довгострокову перспективу цей процес є згубним.
Праця, жертва, творчість, інноваційність, правильний менеджмент нівелюються, залежать від зовнішніх чинників, тобто перекреслюється те, чим людина живе і до чого вона покликана – праця і плоди цієї праці. На довгострокову перспективу система, побудована на хабарах, приречена на животіння. Її треба лікувати, потрібно створювати системний підхід на рівні законодавства і культури. Процес лікування не відбудеться без подвигу, жертви та ризику.
Завжди існуватимуть люди, які готові радикально протистояти системі. Якщо б не було прикладу дисидентів у Радянському Союзі, то криги тоталітаризму ніхто б не зламав. І тепер, чим більше осіб, які зможуть відкрито протистояти корупції, тим більше шансів на те, що відбудеться таке диво, яке було 20 років тому.
Ми стали свідками і учасниками колосальної революції, тому не маємо права сумніватися, чи можливі зміни взагалі. У нас є два шляхи: бути голосами, які нарікають, чи діяти активно. І тут постає питання внутрішньої свободи: чи я готовий у своєму маленькому житті іти на ризик, який вимагатиме від мене жертв, навіть невеликих? Коли ми не відхиляємо перспективу жертв, радіємо їй, навіть шукаємо, тоді з’являється неймовірна свобода, яка дає можливість і мудрість вирішувати складні ситуації.
Необхідно глибоко проаналізувати нашу неспроможність протистояти корупції. Це не лише економічні й прагматичні чинники, але й людські фактори.
Я не є прихильником заборон, але вважаю, що потрібно плекати культуру, яка допомагає людям отримати внутрішній орієнтир на здорове перебування в сучасному світі. В освітній сфері існує багато засобів, які мають на меті захистити нас від корупції. Вони породили спроможність обходити ці засоби. Необхідно працювати над тим, щоб змінити спосіб думання, а не діяти методом заборон.
Як плисти проти течії. Конформізм і рух за течією зумовлені різними чинниками. Дуже часто наше рішення бути конформістами пов’язане з відчуттям приреченості. Тобто ми свідомо вирішуємо бути конформістами, думаючи, що немає іншого виходу. Проте чи можемо ми у такому випадку зберегти внутрішню свободу?
Важливо систематично переглядати стан нашого мікрокосмосу, щоб не дозволили обставинам заволодіти нашим способом мислення, нашими емоціями та станом душі. Коли ми стаємо внутрішньо вільними, тоді неминучість плисти за течією відходить, і життя стає цікавішим.
Про "моральні торги". Ми знаходимося на ранньому етапі осмислення і сприйняття такого феномену, як капіталізація, яка відбулася у нашій країні за останні 20 років. Очевидно, неправильним є моральний торг - за фінансові інвестиції люди купують собі "індульгенції".
Є й інші позиції, хоча їх нелегко пояснити. Ректор Kennan Institute одного разу зазначив, що для нього не так важливо, від кого ці гроші, як те, що інститут зробить з ними.
Про соціальну відповідальність. Соціальна відповідальність - це любов до ближнього. І я переконаний, що українці можуть любити ближнього. Ніхто не має монополії на цю чесноту, як ніхто не має монополії на пороки.
Мені здається, що нам треба максимально звертати увагу на довготривалі процеси й не дозволяти собі марнувати енергію на боротьбу з епіфеноменами. Життя є щасливішим і морально пліднішим, коли ми усвідомлюємо, що не все можна контролювати. Було, є і буде багато неправди. Важливо боротися зі злом, але концентрація зусиль і енергії має базуватися на довготривалих процесах.
Ми повинні бути вищими від усього, що може нас вивести із себе, і бути вдячними за усе, що маємо в житті.
Матеріал підготувала: Анна Глива
Фото: Олександра Саврука
Фото
Відео
