Які висновки зробило суспільство з глобальної кризи, що минула (яку вже назвали Великою рецесією)? Один, здавалося б, очевидний висновок – це необхідність посилити регулювання фінансової системи.
Фінансові інституції брали на себе занадто великі ризики, а потім, потрапивши у скрутну ситуацію, шантажували державу своїм розміром і системотворчою роллю. Чи можна впоратися із цією проблемою, заборонивши або значно обмеживши можливість фінансових інституцій брати на себе ризики? На жаль, на це питання немає простої відповіді. Посиливши фінансове регулювання, можна виплеснути з брудною водою й дитину – здатність фінансової системи до інновацій. Зараз, після кризи, слова "фінансові інновації" звучать як лайка – але не можна забувати, що фінансові ринки й інституції необхідні для розвитку більшості передових галузей. Повним зарегулюванням фінансової системи можна стрімко знизити ймовірність виникнення криз. Але це зумовить – як свідчать не тільки теоретичні, а й емпіричні дослідження – й уповільнення довгострокового економічного зростання.
Той факт, що країни з меншою кількістю великих криз зростають значно повільніше, на перший погляд, здається дивним – адже кожна криза спричиняє зниження ВВП. За інших рівних умов кризи, звичайно, не подобаються нікому. З іншого боку, треба пам’ятати, що повна стабільність буває тільки на цвинтарі і що позбавлення криз може надто дорого коштувати економіці.
Зазвичай типовий аргумент, який використовують захисники посилення фінансового регулювання, приблизно такий. Кризи збільшують невизначеність і волатильність в економіці, а волатильність зменшує економічне зростання. Класичне дослідження зв’язку між волатильністю і зростанням – це стаття Гері і Валері Ремі, опублікована ще 1995 р. в American Economic Review. Вони вивчили дані 92 країн за 1960-1985 рр. Виявилося, що за інших рівних умов економіки країн з нижчою волатильністю зростання ВВП прогресують швидше. Причому ефект доволі великий – кожне стандартне відхилення волатильності відповідає 0,5 відсоткового пункту ВВП.
Утім, ще один аргумент прихильників посилення регулювання полягає в тому, щоб боротися не просто з волатильністю, а саме з великими кризами (які стаються доволі рідко). У статті Романа Рансьє, Арона Торнела і Френка Вестермана, опублікованій у Quarterly Journal of Economics 2008 р., розглядається питання залежності зростання від кількості системних криз. Публікація починається з простого прикладу. Із 1980-го по 2001 р. ВВП на душу населення в Індії зріс на 99%. У Таїланді за той самий період ВВП зріс на 148% (що є особливо суттєвим досягненням, зважаючи на те, що Індія – бідніша країна і мала б зростати швидше). Індія зростала повільно, але без системних криз. А Таїланд ріс швидко, але зазнав низки значних фінансових криз.
Звичайно, прикладу всього двох країн недостатньо. Автори вивчили залежність економічного зростання від наявності значних системних криз у 83 країнах протягом 1960-2000 рр. Виявляється, що країни з меншою кількістю системних криз зростають значно повільніше. Величина ефекту виявилася схожою на оцінки Гері і Валері Ремі – у середньому, якщо прибрати три найзначніші кризи за цей період, то зростання було б меншим на 0,32% на рік (що еквівалентне 12% за 40 років). У цьому сенсі приблизно третину різниці в темпі зростання між Індією і Таїландом можна пояснити наявністю системних ризиків.
Навіть якщо існує безпосередній негативний ефект волатильності на зростання, то він повністю перекривається тим фактом, що боротьба із системними кризами коштує економіці занадто дорого: надмірне регулювання, що забезпечує стабільність, уповільнює економічне зростання.
Стратегію розвитку, яка не робить ставки на занадто жорстке регулювання, дійсно характеризують частіші системні кризи – але й вищі середні темпи зростання.
Кожен конкретний захід із посилення регулювання, звичайно, не так сильно впливає на зростання. Наприклад, недавня праця співробітників ОЕСР Патріка Словіка та Бориса Курнеде оцінює вплив запровадження жорсткіших вимог до капіталу та ліквідності банків, запропонованих в угоді "Базель III", лише у 0,05-0,15% ВВП на рік. Але треба пам’ятати, що таких заходів пропонують – і вже реалізують – доволі багато. Разом вони дійсно здатні повністю усунути можливості фінансових інституцій брати на себе ризики і запобігти новій кризі – але також і знищити можливості для інновацій і зростання.
У радянській економіці не було криз – але й за темпами зростання вона, врешті-решт, безмежно відстала від "схильних до регулярних криз" західних економік. Будемо сподіватися, що хоча б її доля стримає апетити регуляторів.
Автори: Сєрґей Ґурієв – ректор Російської економічної школи; Олєґ Цивінський – професор Єльського університету і Російської економічної школи
Джерело: Західна аналітична група за матеріалами Нез кризиса нет роста, Ведомости, 15.03.2011 (зреферував: Омелян Радимський)
Фото: pmtips.net
Фото
Відео
