Олександр Пасхавер про лідерів, виклики і загрози України

На початку жовтня 2011 року до спільноти випускників доєдналися учасники програми MBA-18 kmbs. В рамках події випуску відбулася зустріч з Олександром Пасхавером, одним з найвідоміших економістів в Україні. Олександр розповів про виклики, загрози та лідерів України, а також поділився своїми міркуваннями стосовно майбутнього нашої держави.

Коріння минулого і бездержавність України

Новітня Україна виникла в середовищі суспільства, яке довгий час існувало без держави як такої. Та держава, яка існувала, була чужою, її закони були ворожими, тому люди їх не виконували. Це цілих 300 років недовіри державі і відсутності власної політичної еліти. Тому сьогодні ми зживаємо усе те, що нас наслідувало довгий період часу.

Ми й досі не маємо державної еліти. Держава не в змозі звести кінці з кінцями – як з фінансових, так і з адміністративних питань. У радянські часи ми мали справу з недієздатною державою, а сьогодні, коли Україні вже 20 років, ми спостерігаємо наростання протиріч, які зменшують дієздатність держави. І найближчі 10-15 років ми будемо “нарощувати” через кризи можливість залишитися державою. А поки що українці вважаються найбільшим народом світу, який не мав державності.

Народження України як безсуб’єктна революція

В Радянському Союзі розрушився соціалізм, в Україні почав формуватися капіталізм. Якщо в державі відбувається зміна суспільного устрою та ще й в умовах слабкої держави, це є прикладом класичної революції. Деякі революції можуть тривати десятиліттями. Якщо проаналізувати усі європейські буржуазні революції, ми побачимо просту природну закономірність - виникав прошарок людей, яким було затісно в старих відносинах. Вони ставали заможними й впливовими, у них з’являвся ідеолог і у підсумку - вони скидали “стару шкуру”. Так виникав новий суспільний устрій. Тепер згадаймо Україну двадцять років тому - ми перейшли до нового устрою без виникнення такої групи людей. Це була безсуб’єктна революція. Усе відбулося через зовнішній фактор - розвал Радянського Союзу.

Державні лідери

Багато країн переживали круті повороти в історії. Лідерів, які очолювали ці революції, можна умовно поділити на лідерів-героїв та лідерів служіння. Перші відчувають себе рівнопоставленими народу і відчувають велич історичної задачі. Вони внутрішньо й духовно готові діяти, отримуючи імпульс й підтримку людей. Хоча не з усіма так відбувається. В бізнес-середовищі Стів Джобс був таким лідером. Серед політиків можна виділити Де Голля і Лі Куан Ю. За типом поведінки Михаїл Саакашвілі також належить до цієї когорти, тому що він трансформує державу.

В Україні таких людей давно не було. Усі чотири президенти України були лідерами служіння. Це зовсім не вказує на те, що вони посередні і не талановиті особистості. Вони працюють за тенденцією - уловлюють її і вибудовують свою політику згідно з нею. Вони не були лідерами тієї когорти людей, яка є рушійною силою революції. То ж можна зробити висновок, що усі президенти України - це випадкові люди відносно модернізаційного процесу. Не маючи ні внутрішнього, ні зовнішнього мандату та покликання, на жодного з них не була покладена місія. Саме тому вони вели себе випадковим чином. Ми звинувачуємо їх у тому, що вони вибудували той бюрократичний уклад, який ми маємо сьогодні. Але вони його просто впорядкували. В силу історичної тенденції вони просто не могли змінити ситуацію.

Дозрівання держави

Малодієздатна держава забезпечується трьома параметрами – корупцією, некомпетентністю і безвідповідальністю. Тому боротьба з корупцією – це лише початок. Відновлення бюрократії для підвищення компетенції – це другий важливий компонент, який потребує багато часу.

Коли ми говоримо про Михаїла Саакашвілі, треба пам’ятати, що це жорстка авторитарна влада. Він призначив тисячі молодих освічених людей на потрібні посади. І хоча Грузія - це маленька країна, хто заважає зробити нам це у більшому масштабі?

Те, про що я кажу, не виникне саме по собі й знизу. Знизу ми не станемо хорошими. Рух знизу продуктивний лише тоді, коли народ контролює еліту. Але усі продуктивні дії повинна ініціювати еліта. Знизу повинен формуватися попит на людей, які робитимуть це зверху.

На наші проблеми накладається той факт, що ми - суспільство пізньої урбанізації. Населення, урбанізоване у першому поколінні, нагадує емігрантів. Енергійні люди, але які втратили норми свого середовища і набули норм нового середовища. У нас є багато об’єктивних причин, чому ми гірші за усіх наших сусідів. Усі країни навколо нас закінчили відновлюваний ріст відносно 90-го року до 2002 року (за виключенням Молдавії). А ми, на жаль, маємо 65% від рівня 2002 року. Це абсолютно об’єктивний процес і нам потрібен час, щоб накопичити ті характеристики, які потрібні для забезпечення зрілої держави.

Виклики економіки України

Україна виконує свій історичний урок, але ще не виконала його. Наша держава ще не відбувалася. З точки зору західних економік, ми - держава, яка розвивається. Найближчі десять років ми матимемо відсталу економіку. Тим не менш, Європа сприймає нас як країну, яка ближча до Європи ніж, наприклад, Турція, яка просунулася набагато далі ніж ми.

В Україні існує велика різниця між бідними та багатими. Справжні реформатори, які приводять країну до успіху, ведуть себе скромно, інакше просто неможливо викликати довіру. Реформи будуть безнадійними, поки влада не буде вести себе скромно. Це простий індикатор.

Сьогодні економічна ситуація України склалася як система монопольних ніш. Зараз влада лише посилює монополію, переводячи монополістичні тенденції на цілі галузі народного господарства. Я сприймаю капітал як енергію. А монополія – це енергія якою живиться конкуренція. Монополія вбиває цю енергію, вона не схильна до інновацій і покращенню продукту, тому ця тенденція суперечить ідеї реформ.

Якщо говорити про державні фінанси, то наша катастрофа полягає у тому, що держава не здатна зібрати доходи для мінімального забезпечення своїх обов’язків. Для вирішення цього питання влада вчинила технократично – щоб врегулювати дисбаланс, вони збільшила доходи і знизила витрати там, де їм було зручно. Але такий план не вдається з соціальної точки зору.

Питання стосовно наступної хвилі кризи це таке саме безглузде питання як - будуть видихи чи лише вдохи? Криза, яка сталася у 2008-2009 роках - це перша криза ринкової економіки України, тому усі так запанікували. Нас чекають ще десятки криз, тому розцінювати кризи як щось погане чи хороше не варто, адже це просто дихання економіки.

Конкурентні галузі економіки

Якби 30 років вас тому спитали, які конкуренті переваги Китаю, що б ви відповіли? Тоді ніяких переваг не було, а зараз вони є. Сама ідея конкурентних переваг мене дивує. Це фіксація того, що є. Головне, що ми хочемо зробити – це забезпечити динамізм капіталу, і він сам визначить конкуренті переваги України. Нам треба створити умови, щоб народ сам визначив галузі, які мають так звані конкуренті переваги.

Підтримка пріоритетних галузей у чесних країнах це допустима стратегія. Але пріоритетні галузі в Україні - це корупційна справа, тому що обираються ті галузі, власники компаній яких стоять при владі.

Що стосується сільського господарства, то ця галузь підтримується усіма країнами світу не з економічних міркувань, а в силу багатьох факторів, тому Україна не виняток.

У такому корупційному суспільстві як Україна я проти ідеї підтримки окремих галузей. Я за підтримку точок росту.

Перспективи сучасної влади

Сучасна влада ближча до провалу, ніж удачі. Треба управляти державою як соціумом, а не як фабрикою. По-перше, вони недооцінюють соціальної складової, а масштабні проекти, які реалізували без зворотного зв’язку, часто призводили до катастроф. Вони вважають, що погано розтлумачили суть реформ для суспільства, але ж тлумачення – це не зворотний зв'язок. Люди, які впроваджують реформи, повинні бути готовими кожну секунду змінювати конструкцію реформ і зберігати ідею, запобігаючи негативному ставленню суспільства. По-друге, реформи уражають бюрократію, тому проводити реформи через бюрократію не можна. Це запорука невдачі. І, по-третє, виникає конфлікт інтересів, адже не можна провести реформи, які влада оголосила, і одночасно розглядати владу як засіб збагачення. Вони можуть хотіти слави, але не збагачення.

Які реформи потрібні Україні? По-перше, треба привести наше корупційне суспільство в прийнятний стан. Без цього реформи перетворюються в знущання. По-друге, Україна – чемпіон з недовіри, тому держава повинна визнати потребу довіри. Навіть найкорисніші речі не будуть впроваджуватися за відсутності довіри. Для того, щоб досягти довіри, треба почати з себе, та для влади – це здається диким. Неможливо впровадити реформи і проекти модернізації без боротьби з корупцією.

Громадянське суспільство

Від того, що суспільство відчуває потребу, нічого не змінюється. Коли потреба дозріває до рівня впливого попиту, від якого влада не може відвернутися, виникає рух. Якщо суспільство зажадає зворотного зв’язку, то вона його отримує. Треба розуміти, що реформатори самі ніколи не запропонують зворотний зв’язок, поки суспільство саме цього не забажає. Свободу не дають, її беруть.

Державні інститути не є чимось окремим від суспільства. Якби суспільство їх не схвалювало, їх би не було. Суспільство стає більш зрілим, але зрілість не означає краще. Для того, щоб стати кращим, треба викорінити усе те, що суспільство накопичило протягом свого існування.

Усі складні соціальні й політичні реформаторські процеси – це дзеркало суспільства. Недоліком нашого суспільства є те, що люди не хочуть дивитися у це дзеркало.

Результат соціологічних опитувань серед українців демонструє, що на питання "Куди ви хочете?", вони відповідають "в Європейський Союз і колишній Радянський Союз". На питання "Чого ви хочете?", відповідають "соціалізму і капіталізму". В Україні дуже багато подібних протиріч. Можливо, люди при владі так само хочуть – і збагатитися, і з корупцією боротися. Тож якщо розглядати ці протиріччя, зрозуміло, що влада не зможе довго існувати. Рано чи пізно виникне якийсь ексцес, і можливо не протест, а ексцес всередині влади - коли люди, усвідомивши неможливість таких суперечливих вимог, почнуть діяти більш логічно.

Який він майбутній лідер

Герой прийде тоді, коли клас буржуазії буде консолідований. Найперше, що він буде робити - “пронизувати” бюрократію чесними людьми. Корупцію можна викорінити лише зверху, а не знизу. Згадаймо досвід інших країн, коли лідери-герої демонстративно наказували своїх близьких. “Бий своїх, щоб чужі боялися”, - так починався антикорупційний процес у багатьох країнах.

Майбутній лідер - це людина, яка хоче добра державі і при цьому не хоче на цьому заробити. Ця особистість має володіти цинізмом і підступністю у великій мірі, інакше вона просто не втримається. Лідер повинен мати потужний характер і бути готовим продати себе і своє життя на благо державі.

Не варто шукати майбутніх лідерів серед мільярдерів, тому що багаті люди мають зовсім інші таланти і мотивацію на відміну від політиків, які шукають славу і вдячність.

На наших очах формується когорта людей, для яких модернізація країни є справою власного інтересу. Коли відбудеться консолідація цієї групи людей і них з’явиться власна ідеологія, висунуться талановиті лідери, як це відбувалося під час буржуазних революцій в інших країнах. Якщо ця людина буде потужною особистістю, то гроші до неї прийдуть самі. Адже у Лютера і Ганді не було грошей. То ж зовсім не обов’язково мати гроші.

Якщо така людина прийде до влади, ми отримаємо вище керівництво, яке буде представляти рушійну силу групи населення, інтереси якої збігаються з історичною тенденцією розвитку.

Погляд у майбутнє

Історія на багато сильніша, ніж сила окремих особистостей. Треба спокійніше ставитися до того, що з нами відбувається і кожен повинен сприяти ситуації, а не очікувати від керівників країни, що вони її кардинально покращать, або навпаки зіпсують.

Усі сильні держави світу – національні. Коли Англія була слабкою державою, вона активно проповідувала протекціонізм, а коли вона стала сильною, почала проповідувати ліберальні погляди на економіку. Тому я не вірю глобаліським теоріям. Зміни прийдуть через моральні зміни і це буде протидія глобаліським тенденціям – виникне рух, направлений на збереження національної держави.

Дуже тішить той факт, що в Україні розвивається культура й мистецтво. Це одна з форм підвищення життєвості, тому що таким чином “проростає” суспільство.

Національний розвал країни з економічних міркувань малоймовірний, тому що є група людей, яким вигідно мати єдину країну і впливових людей, які управляють країною. Але як народ ми ще не готові захищати свою країну.

Впевнений, що Україна позбудеться того рівня корупції, який є, лише зверху, а не знизу. Це як мода, яка рухається зверху. Мода на свободу також завжди йшла зверху. Серед тих людей, яких я сьогодні бачу, такого лідера немає.

Найближчі десять років я та багато інших експертів не бачу ніяких великих змін в Україні. У нас не з’являться лідери-герої, загрози і ситуації, які зроблять нашу економіку більш динамічною (наприклад зміна інвестиційного клімату). Це дуже повільний процес. Мій власний критерій такого прогнозу полягає у відсутності талановитих лідерів серед умовно середньої буржуазії. Та треба пам’ятати, що мій прогноз - це екстраполяція, а великі зміни відбувається поза будь-якими екстраполяціями.