Леонід Кравчук: Лідерство приходить у безкомпромісній боротьбі з самим собою

7 грудня 2011 року відбулась зустріч МВА-спільноти kmbs з першим Президентом України Леонідом Макаровичем Кравчуком на тему трансформаційного лідерства. У відкритій бесіді, яку модерував декан kmbs - Олександр Саврук, Перший Президент розкрив своє бачення щодо того, яким має бути трансформаційний лідер, що справжні лідери ніколи не будуть сліпо вірити обставинам, а основою лідера є сміливість перетворювати знання в реальні речі. Також Леонід Макарович розповів про тернистий шлях України до незалежності в період розвалу СРСР.

Завершилась зустріч питаннями від учасників МВА-груп kmbs щодо національної ідеї, розвитку лідера та моральні цінності.

Фотогалерея події

innovations.com.ua підготували статтю за матеріалами зустрічі з паном Кравчуком.

Переломний момент в історії України

День, коли до kmbs завітав Леонід Макарович Кравчук був дуже символічним, тому що рівно 20 років тому, у 1991 році він разом із Борисом Єльциним та Станіславом Шушкевичем підписали Біловезьку угоду про припинення існування СРСР. З грудня 1991 року, коли парламент ратифікував угоду, почався відлік формування української держави. Першими країнами, які визнали незалежну Україну, були Польща і Канада.

На думку Леоніда Макаровича, люди, які зібралися тоді у Біловезькій пущі, не були національними лідерами. Це були люди, які з історичного досвіду знали, що та держава, яка існувала, “вичерпала” себе економічно, політично і духовно. Вони були переконані, що СРСР більше не може існувати як суб’єкт міжнародного права та міжнаціональне утворення. “Ми знали, що жити в країні, яка не дає розвиватися кожній національній республіці, далі неможливо. Та після того, як ми вже підписали угоду, я сів і задумався - а що ми будемо будувати? Тоді я почав “формувати” себе як лідера України за національними ознаками лідерства, тобто коли національна філософія та концептуальні засади держави та нації почали брати верх над питаннями невдоволення існуючої системи, яка називалася Радянський Союз”, - згадує Леонід Макарович.

Сутність лідерства

Леонід Макарович зізнається, що не підтримав людей, які очолили помаранчеву революцію тільки тому, що він не бачив серед них національних лідерів. Взагалі про лідерство він говорить так: 

• Лідери ніколи не можуть сліпо вірити у певні ситуації. Тільки після глибокого аналізу та з врахуванням усіх обставин - об’єктивних і суб’єктивних, вони приймають рішення.
• Дії лідера залежать від його внутрішнього стану, зокрема й емоційного.
• Людина може бути дуже освіченою, так би мовити людиною високого інтелектуального злету, але усе це може залишитися лише для неї, якщо немає волі втілити свої ідеї в життя. Основа лідерства - це сміливість втілювати свої знання у реальні речі; стояти, а не згинатися.
• Лідерство приходить в залежності від обставин і тільки через життя можна зрозуміти, чи здатна людина піднятися над проблемами і бачити процес в цілому, тобто бачити цілу концепцію, а не опускатися на рівень окремих проблем.
• Переконання та лідерство приходить у жорстокій безкомпромісній боротьбі з самим собою. І якщо хочеш зробити щось велике, треба зламати самого себе.
• Завдання лідера у будь-який час - знайти варіант вирішення питання у найскладніших умовах, а не “вставати в позу”.
• Лідер орієнтується за ситуацією і знаходить найменшу “шпаринку”, щоб вирішити питання на благо концептуальної ідеї.
• Правильна, глибока і всеохоплююча критика може бути лише зі сторони членів команди, а не опонентів, якщо тільки лідер дасть сигнал, що він готовий почути ці зауваження.

Про національну ідею та українців

Леонід Макарович переконаний, що національна ідея формується завжди в народі. Тому не може бути так, що збереться когорта досвідчених людей, сформує ідею, після чого запропонує її народу, а люди її приймуть.

Сьогодні в Україні є три яскраво виражені сегменти суспільства. Перший сегмент - це люди, які досі дивляться на радянське минуле і вірять, що це було найкращим варіантом, тому хочуть до нього повернутися. Друга група - це щирі українці, які відстоюють усе українське. На думку Леоніда Макаровича, таке національне перебільшення у їхніх ідеях в умовах глобалізації у багатьох випадках є шкідливими для держави. І третя група - це нормальні українці, які бачать життя національно свідомим, але у системі глобальних цінностей. Через такий поділ українському суспільству як народу дуже не просто "відшліфувати" і сформулювати національну ідею, яка на думку пана Кравчука, полягає у сучасному цивілізованому глобальному житті зі збереженням національної ідентичності і національного ренесансу життя. Ті групи політичних партій, які сьогодні є в Україні, усе більше схиляються до цивілізаційних цінностей, іншого способу мислення, філософії та образу життя. Близько 70% українців хочуть бачити Україну в системі європейських цінностей.

"Національна ідея визріває в умовах певного протистояння, боротьби різних ментальних груп, політичних сил", - стверджує Леонід Макарович. І сьогодні він бачить, як вона усе ближче й ближче наближається до свого концептуального змісту.

Відповідальність та горизонт бачення керівника держави

Горизонт бачення керівника держави може бути сформоване тільки на основі потужних знань про ті процеси, які відбувається у світі з будь-яких питань. Для нього як для державного лідера критично важливими є освіта, культура, виховання, тяжіння до пізнання і потреба у спілкуванні з розумними людьми.

Керівник може нести ідею тільки тоді, коли вона у ньому - у серці, душі, розвитку. Та коли керівник будь-якого рангу приходить на фоні популізму або певних речей, які не пов’язані зі змістом ідеї і переконаннями, тоді він не знає, чого хоче. Якщо він розглядає Україну не як державу і націю, а місце, де можна заробити на небідне життя, то для нього не існує національної ідеї.

Бачення сучасної України

Нижче викладено думки Леоніда Макаровича стосовно сучасної України.

• На жаль, у нас немає прошарку національно свідомої освіченої еліти, яка знає закони, мову і культуру.
• Україна відстала від європейської цивілізації умовно на шістдесят років. Якщо ми не вступимо сьогодні в Європу, цей розрив буде лише збільшуватися. Ми ні в якому разі не втратимо своєї національної ідентичності, але ми зможемо перебудувати наш образ життя за європейськими цінностями.
• Сьогодні корупція - це внутрішній стан душі багатьох український посадовців.
• Взагалі опозиція - це конструктивна сила, такий собі партнер влади, але з іншим баченням. На жаль, за ці двадцять років ми не мали жодної достойної опозиційної партії, яка б була кращою за владу. Коли вони приходили до влади, то робили те саме.
• Філософія народу “без нас обійдеться” згубна для України.
• На жаль, сьогодні дуже багато українських ЗМІ потрапили до господарів, які не мають національної ідеї. Їхнє замовлення не є “українсько-багатим”. Це спосіб подивитися на певні речі, які не пов’язані з перетворенням людини як патріотично налаштованого суб’єкту. ЗМІ, зокрема телебачення, не продукують сьогодні ті лінії поведінки і ту історичну пам’ять, яку нам треба знати, тримати у собі і боротися за неї. Вони не піднімаються, а опускаються до найменшого - проявів егоїзму, невдоволення...
• Половина сучасного середнього українського бізнесу - це “купи-продай”. Але це не бізнес! Нам потрібне нове покоління середнього бізнесу, який буде виробником і основним платником податків. Лише через нелегку боротьбу і подолання найскладніших проблем ці люди таки виростуть до нового середнього класу.
• Позитивні зміни в Україні ми зможемо побачити тільки тоді, коли толкові люди з'являть на усіх рівнях - у селі, районі, області, місті; тоді, коли люди зрозуміють, що честь - це норма і сила для нащадків; тоді, коли зміниться уся система влади, зокрема і сама опозиція; і тоді, коли усі будуть працювати на одну стратегічну ідею і візію держави.
• Я б міг зробити набагато більше, як би у мене тоді були ті знання, які я маю сьогодні.

  Підготувала Анна Лянна