Нассім Талеб: "Зростання для компанії – майже те саме, що самогубство"

Автор бестселерів «Антикрихкість» і «Чорний лебідь» Нассім Талеб на своєму семінарі у Києві розповів про те, що травми корисні для розвитку, про те, що не варто уникати ризиків, та багато іншого. Пропонуємо нашим читачам цікаві думки спікера.

 

 

 

 

 

 

Про центральну ідею

Коли я написав «Чорного лебедя», усі говорили про цей концепт, та майже ніхто не читав саму книгу. У кращому випадку – читали когось, хто прочитав та підсумував головні ідеї. Тому коли я писав «Антикрихкість», то організував книгу таким чином, щоб ніхто не зрозумів, про що у ній йдеться, просто відкривши зміст.

В «Антикрихкості» є маленький розділ про те, у чому полягає головна різниця між кошеням та пральною машиною. Він, власне, пояснює центральну ідею усієї книги. Для всього органічного працює принцип «користуйся - або втратиш». Якщо ми користуємось своїми м‘язами, кістками – вони стають кращими. А якщо активно користуватися пральною машиною – вона не стане кращою, натомість може зламатись.

 

Про головну помилку

Уявіть, що ви хочете звести до мінімуму кількість лісових пожеж, тому докладаєте систематичних зусиль, щоб жодна сталась. У результаті накопичується матеріал для горіння, і від маленького вогника може запалати й згоріти усе. Відкладаючи пожежу, ви самі робите її більшою.

Велика помилка – вважати, що зменшення ризику є наслідком усунення стресорів. У такому контексті бути здоровим – має означати залишатись увесь час у ліжку.

 

 

 
Антикрихке – те, що виграє від помилок, стресорів, шоку

 

 

Наші інстинкти кажуть, що нам потрібно зменшувати кількість стресорів навколо себе, що це сприятиме виживанню. Але у сучасному середовищі це не так, ситуація змінилась. Проста аналогія – любов до солодкого. Жага до цукру у людини зумовлена історично. Адже у минулому в навколишньому середовищі він зустрічався дуже рідко, тому люди постійно його шукали й прагнули. Проте сьогодні знайти цукор – не проблема, і він уже стає причиною хвороб та смертей.

Ми частково розуміємо, що потрібно піддавати себе різноманітним стресорам. Саме тому винайшли сауни. Якось я був у Катарі – у них замість саун є щось подібне до холодильника, адже для них рідкість – саме низькі температури.

 

Також Вам можуть бути цікавими такі матеріали:

Юло Вооглайд: «Люди не досягають нічого, тому що нічого не хочуть»

Четверта індустріальна революція і освіта

Минулий досвід і сьогоднішні виклики

 

Антикрихке – те, що виграє від помилок, стресорів, шоку. Як зробити систему кращою? Не намагатись уникнути помилок. Скажімо, компанія Netflix сказала: ми не хочемо чекати на проблеми, натомість створимо їх самі й навчимось на них. І запустила сервіс Chaos Monkey, головне завдання якого – генерувати безлад. З тієї ж причини ми ходимо до спортзали, а не чекаємо на вуличну сутичку, у яку ми раптом можемо втрапити.

 

Про наслідок травми

У каталогу хвороб є така – посттравматичний стресовий розлад. Та ніхто чомусь не говорить про посттравматичний розвиток. Можливо, тому, що він нього не потрібно лікувати?

Травма приводить до розвитку. Нестача травм знищує людей, організації, держави, родини та економіки. Мова йде про не дуже маленькі і не про дуже великі травми. Підняти 100 кг – корисно, поклавши 1000 кг на плечі людини, ви можете її вбити.

 

 

 
Стабільність у минулому – найгірший провісник стабільності у майбутньому

 

 

Наше тіло використовує механізм гіперкомпенсації. Коли ми підіймаємо щось важке, то організм запам‘ятовує його – і наступного разу очікує більшого навантаження. В економіці працює той же принцип.

Є міста й країни, які майже не мають ресурсів, але стають найбагатшими, скажімо, Сингапур. Історія Венеції – саме про гіперкомпенсацію. Вона не мала ресурсів, але стала багатим торговим містом. Протилежність гіперкомпенсації – це експлуатація наявних ресурсів. Країни, які лише використовують свої ресурси, рідко стають заможними.

 

Про стабільність

Я впевнений, що невелика частка політичної нестабільності корисна для країни. У той же час, надмірне зовнішнє втручання у справи держави може призвести до катастрофи, як це відбувається у Сирії.

Коли ви намагаєтесь спрогнозувати, у якої країни справи йтимуть добре у майбутньому, не дивіться на її минуле. Стабільність у минулому – найгірший провісник стабільності у майбутньому.

Одна з найстабільніших і найуспішніших держав у світі – Швейцарія. Можливо, тому, що вона складається з частин, які сильно різняться між собою. А різноманіття корисне для  стабільності. Я думаю, що світ сьогодні рухається у бік швейцарської моделі.

 

Про соціальні медіа й демократію

Люди думають, що соціальні медіа – це щось нове. Насправді ж вони повертають нас у минуле – у часи, коли інформації було дуже мало. Коли не було ані газет, ані телебачення, інформація розповсюджувалась саме так – через спілкування. І це непогано. Адже телебачення й преса лишають нас власної думки, нав‘язуючи чиюсь іншу.

 

 

 
Надмірна повага до освіти призводить до того, що потенційні стіви джобси стають консультантами чи юристами

 

 

Різниці між популізмом та демократією – нуль. Звідки ми можемо взяти інформацію про кандидатів перед виборами? З тих самих газет та телебачення.

 

Про загрози сучасного світу

Найбільша загроза сьогодні – біологічна. Світ став дуже тісним, а більший зв‘язок означає більший ризик. Максимальною швидкістю, із якою розповсюджувалась, скажімо, чума – була швидкість людини, яка їхала верхи. А сьогодні ебола може потрапити до Європи за декілька годин – зі швидкістю літака.

 

Про освіту

У нас є ілюзія, що освіта може зробити країну багатшою. Ми дивимось на заможні держави і бачимо, що у них хороші університети. Але я вважаю, що надмірна повага до освіти призводить до того, що потенційні стіви джобси та біли гейтси не започатковують компанії, а стають консультантами чи юристами.

У молодих людей є енергія, необхідна для того, щоб почати бізнес. А роки, витрачені на університетську освіту, можуть вбити цю енергію.

 

Про масштаб

Нас часто вчать, що чим більшою стає компанія, тим вона ефективніша. Насправді все навпаки. Велике рідко є антикрихким. У цьому сенсі компанії-«миші» ефективніші, аніж компанії-«слони». Зростання для компанії – майже те саме, що самогубство. Набагато краще – перетворити «слона» на тисячу «мишей».

Коментарі