Мішель Монтень: «А що я знаю?»

Мішеля Монтеня можна назвати філософом людської природи, який присвятив себе вивченню, за його власним визначенням, «напрочуд суєтної, воістину непостійної й вічно хитливої істоти – людини».

 

 

 

 

 

 

 

Мішель Ейкем де Монтень (1533 – 1592) народився у дворянській сім'ї, яка до ХV століття мала статус купецької. Славу мислитель здобув завдяки своїй праці «Досліди» або «Проби», оригінальна назва «Essais»), яка по суті зумовила народження нового літературного жанру – есеїстики.

Цей твір було високо оцінено і сучасниками Монтеня, і мислителями наступних поколінь. За словами Вольтера, «прекрасним є задум Монтеня наївним чином обмалювати самого себе, бо в результаті він зобразив людину взагалі». Гюстав Флобер оцінив цю працю так: «Прочитайте її від початку до кінця, а коли закінчите, розпочніть знову». Сам же Монтень говорив про свої «Досліди»: «Зміст моєї книги – я сам».

Деякий час Мішель Монтень поєднував літературні заняття з активною політичною діяльністю: був радником парламенту в Бордо, а на початку 1580-х – став мером цього міста.

 

Що головне: почуття або розум?

Як ми пізнаємо світ – через почуття або розум? Це питання є одвічним предметом філософських спорів. За Монтенем, «усе знання прокладає собі шлях в нас через наші почуття. Почуття – наші пани. Знання починається з них й ними ж завершується.»

 

Пізнання себе

«Більшості умів, аби ожити, потрібні нові враження: мені ж вони потрібні більше для того, щоб прийти до себе та заспокоїтися, бо найголовніше зайняття – це самопізнання», – писав Монтень.

Також він казав про заповідь Платона «Роби свою справу і пізнай самого себе»: «Кожна з обох частин цієї заповіді включає в собі й іншу і таким чином охоплює все коло наших обов'язків. Кожен, хто має робити справу, побачить, що перш за все він повинен пізнати, що він таке і на що здатний. Хто достатньо знає себе, той не вважатиме чужу справу своєю, той найбільше любить себе та печеться про своє благо, той відмовляється від непотрібних занять, безплідних думок й нерозв'язних завдань.»

 

 

 
Найголовніше – це прищеплювати смак та любов до науки, інакше ми виховаємо віслюків, навантажених книжковою премудрістю

 

 

Мінливість суджень

Людина може висловлювати які завгодно судження, але не варто сподіватись, що вони набудуть характеру стійких переконань, – такий вердикт випливає з «Дослідів». Мотень писав: «Наші судження змінюються не тільки під впливом лихоманки, міцних напоїв або якихось серйозних порушень в нашому організм – досить чогось зовсім незначного, щоб перевернути їх». І додавав: «Людський розум – це така слизька річ, що її не схопиш і ніяк не втримаєш. Він настільки багатоликий та мінливий, що неможливо ані зловити його, ані зв'язати.»

 

Індикатор істини

Мислитель так оцінює намагання людини дійти до істини або представити себе її глашатаєм: «Ми народжені для пошуків істини. Володіння ж нею дано лише вищому й потужнішому духу. Істина зовсім не прихована, як стверджував Демокріт, в глибоких безоднях – вірніше вважати, що вона панує високо над нами і володіє нею думка божества. Світ наш – тільки школа, де ми вчимося пізнавати. Найважливіше – не взяти приз, а проявити найбільше мистецтва в змаганні. Хто провіщає істину, може бути таким же дурнем, як й той, хто городить дурниці, бо справа не стільки в тому, що саме сказано, скільки в тому, як це сказано.»

 

Також Вам можуть бути цікавими такі матеріали: 

Відповідальність як феномен 

Українська есеїстика: як це було, як є і як буде 

Йоган Гейзинга: філософія гри

 

Чого вартує суспільна думка

Ось як визначав філософ, говорячи сучасною мовою, цінність самопросування: «Шукати опори в схваленні оточуючих, вбачаючи в ньому вшанування за добродійні вчинки, означає спиратися на щось вкрай хитке та неміцне. А в наш розбещений, загрузлий у невігластві час добра слава в народі, можна сказати, є навіть образливою. Зрештою, кому можна довірити оцінку того, що заслуговує на похвалу? Борони мене боже, бути порядною людиною в дусі тих описів, котрі що не день, то кожний складає, славлячи самого себе.»

 

Найнадійніший шлях до цілі

За словами мислителя, «Благо визначене й обмежене, тоді як зло невизначене та необмежене; тисячі шляхів ведуть від цілі й один-єдиний – веде до неї». Якщо ж ціль полягає в отриманні визнання, то найкоротший шлях – це робити по спонуканню совісті те, що ми робимо заради слави.

 

Прагнення знань: коли на благо, а коли на шкоду

Без справжньої захопленості навряд чи можна досягти якихось вершин. Висловлювання з цього приводу знаходимо і у Монтеня: «Найголовніше – це прищеплювати смак та любов до науки; інакше ми виховаємо просто віслюків, навантажених книжковою премудрістю.»

Якщо ж почуття міри втрачено, захопленість та прагнення знань можуть принести не користь, а шкоду. «Прагнення зробити все якнайкраще і, як наслідок, втома душі, занадто поглиненої своєю справою, спотворюють її творіння, калічать, душать його так, як це відбувається іноді з водою, котра, будучи стиснута й обмежена власним напором та надлишком, не знаходить виходу з відкритого, але занадто вузького отвору», - писав Монтень.

 

 

 
Чим гостріший та проникливіший наш розум, тим чіткіше відчуває він своє безсилля й тим менше довіряє собі

 

 

Оцінити інших і себе

Як ми звикли оцінювати людей, і наскільки наші припущення є правильними? За Мішелем Монтенем, «Ми віддаємо належне коневі за силу та спритність, а не за збрую. Чому ж, оцінюючи людину, судимо про неї, одягнуту у всі покрови? Вона веде розкішний спосіб життя, у неї прекрасний палац, вона володіє певним впливом, певним доходом, але все це – при ній, а не в ній самій. А коли ми бачимо селянина й короля, дворянина й простолюдина, сановника й приватну особу, багача й бідняка, в наших очах вони представляються вкрай несхожими, хоча, просто кажучи, відрізняється один від одного лише своїм платтям.»

Також мислитель писав: «Кожний може фіґлярувати й зображати на підмостках чесну людину; але бути порядною у глибині душі, де все дозволено, куди нікому немає доступу – ось справді вершина можливого. Найближча ступінь до цього – бути таким же у себе вдома, у своїх повсякденних справах і вчинках, за які ми не повинні звітуватись ні перед ким і де ми вільні від штучності та облуди.»

 

Найшкідливіші людські якості

«Брехливість є наймерзеннішим із пороків», – читаємо в Монтеня. – «Лише слово робить нас людьми – лише слово дає нам можливість спілкуватися між собою. І якби ми усвідомлювали всю огидність й тяжкість згаданого пороку, то карали б його спаленням на багатті з більшими підставами, ніж у разі будь-якого іншого злочину.»

Брехливість і дещо меншою мірою впертість здавались мислителю пороками, з зародженням й вкоріненням яких слід боротися. Він писав: «Щойно язик звернув на шлях брехні, просто диво, наскільки важко повернути його до правди! Тому ми й зустрічаємо людей в інших сенсах цілком чесних та добропорядних, але підкорених й поневолених цим пороком… Якби брехня мала одне обличчя, як істина, наше становище було б значно легшим. Ми вважали б достовірним протилежне тому, що говорить брехун. Але протилежність істини має сотні тисяч облич і немає меж.»

А якою є найвірніша ознака дурості? Монтень вважав, що «тільки дурні можуть бути непохитними у своїй упевненості. Люди нічому не вірять так твердо, як тому, про що вони знають найменше.»

І, навпаки, «визнавати своє незнання – це один із найкращих та найдієвіших доказів наявності розуму.»

 

Деякі цитати Мішеля Монтеня:

- Світ – не що інше, як постійне коливання... Сама стійкість є не що інше, як повільніше коливання.

- Судити про будь-що слід, спираючись на розум, а не на загальноприйняту думку.

- Людина не вища і не нижча за решту живих істот.

- Істина є настільки великою метою, що ми не повинні нехтувати жодним із засобів, що дозволяють її досягти.

- Назвіть мені якесь найчистіше та найвидатніше діяння, і я беруся виявити в ньому, з повною правдоподібністю, півсотні порочних намірів.

- Непогано народитися у зіпсований час, бо тоді ви без великих зусиль зможете зійти за втілення чеснот.

- Чим гостріший та проникливіший наш розум, тим чіткіше відчуває він своє безсилля й тим менше довіряє собі.

Коментарі