Цицерон: втомлений від слів

«Я буду говорити, нічого не стверджуючи ― я не буду говорити нічого певного», ― так сформулював сутність своєї логіки оратор та філософ Цицерон, який здобув славу одного з найвидатніших римлян. Він затьмарив державного діяча Цицерона, хоча й блискучого, але, все ж таки, одного із багатьох мужів Римської держави.

 

 

 

 

 

Марк Туллій Цицерон (106-43 до н.е.) жив у переломну для Римської держави епоху. Це був час переходу від республіки до імперії, смутний період громадянських воєн, які розпочав Гай Юлій Цезар у 49 році до н.е. коли перейшов річку Рубікон. (Тоді, згідно давньоримського історика Светонія, Гай Юлій Цезар вимовив відому фразу: «Alea iacta est» ― «Жереб кинуто».) Через п'ять років Цезаря вбивають у змові. Ще через рік вбивають Цицерона.

Цицерон вчився в Римі. В Афінах опановував риторику у традиціях Демосфена. Потім ― студіював основи трьох головних філософських шкіл (із чотирьох) ― епікурейської, стоїчної та академічної (школа Платона). У віці 29 років включається до активного політичного життя і вже через три роки стає членом сенату.

У подальшому Цицерон, зокрема, очолював фінансову адміністрацію Західної Сицилії, був правителем провінції Кілікія. У 64-63 роках до н.е., будучи консулом, розкрив та придушив змову Катіліни, метою якої було повалення влади сенату і встановлення диктатури. Сенат нагородив Цицерона почесним титулом «pater patriae» («батько вітчизни»).

Ця людина вражала сучасників глибиною мислення та багатогранністю свого таланту. Цицерон сформулював три фундаментальні права людини ― право на існування, право на вибір, право на власність. Він реформував римське віршування, збагатив латинську мову багатьма новими словами (серед іншого ― запровадив поняття «прогресу»), а створений ним стиль прози використовувався в європейській літературі до ХІХ століття. Також Цицерон переклав на латину (й адаптував до свого часу) написані за 300 років до нього праці давньогрецьких філософів, які збереглися на той момент (зокрема, Платона та Аристотеля).

Він писав: «Вирішив я заради самої республіки викласти нашим людям філософію, бо вважав, що і для прикраси, і для слави нашої держави важливо, аби такі значущі та славні речі було викладено також латинською мовою.»

 

 

 
Найщасливішим є той, хто залежить тільки від себе

 

 

А красномовство Цицерона стало еталоном на віка. За словами одного видатного грецького оратора, «Ти гідний похвали, Цицерон, твоє мистецтво захоплює. Але мені боляче за Грецію, чия остання слава ― освіченість й красномовство ― з твоєї вини відходить до римлян».

 

Закон і обов’язок

«Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними», «Живе вільно лише той, хто знаходить радість у виконанні свого обов'язку», ― писав мислитель, звертаючи при цьому увагу на те, що «Найбільше безправ'я там, де панує тільки буква закону».

Право ж як таке, за Цицероном, дається людям вищими силами. «Якби право встановлювалось велінням народів, рішеннями найперших людей, вироками суддів ― то існувало б право розбійничати, право чинити перелюб, право пред'являти підроблені заповіти ― якби права ці могли схвалюватись голосуванням або рішенням юрби», - вважав він.

 

Спокій як протилежність доблесті

За словами Цицерона, «Можливо, й привабливий на перший погляд спокій насправді є огидним ― і з багатьох причин. Безглуздо заради того, щоб позбавити себе турбот, не братися за гідну справу або, взявшись, відступитись від неї. Якщо уникати тривог, доведеться відмовлятися й від доблесті, яка зневажає й ненавидить все їй протилежне. А це неодмінно тягне за собою і хвилювання, і тривоги.»

Також, вбачаючи ідеал в особистісній цілісності, мислитель звертав увагу на неможливість поєднання в одній людині чеснот і вад: «Чесність відкидає підступність, стриманість ― пожадання, мужність ― боягузтво. Кожен помічав, як сильно пригнічує несправедливість справедливих, нерішучість ― рішучих, нахабство ― скромних.»

 

Надії та передбачення

«Ніщо так не шкодить, як надії… ― стверджував Цицерон. - Часто навіть шкідливо знати, що станеться в майбутньому: адже це нещастя ― журитися за тим, чому не можна допомогти, та не мати останньої розради ― надії.»

А ось як Цицерон оцінював спроби зазирнути в майбутнє: «Якщо вважати, що знамення посилаються богами, то чому вони такі темні? Якщо боги дійсно хотіли відкрити нам майбутнє, треба було заявити про нього у цілком ясний спосіб; якщо хотіли приховати ― то не треба було про це провіщати навіть у туманній формі.

 

 

 
Найважче в дружбі ― це бути рівним із тим, хто нижчий за тебе

 

 

Навіть з видінь безумців чи п'яних можна шляхом тлумачення витягти чимало такого, що буде виглядати як таке, що відноситься до майбутнього. Якщо людина цілий день кидає в ціль спис, він коли-небудь й потрапить.»

 

Межа людських знань

Цицерон писав про те, що в думках і твердженнях слід обмежуватися найбільшою правдоподібністю, яка є ототожненням ймовірності.

«Якщо наші міркування правдоподібні, не слід прагнути більшого…Ймовірні знання ― ось межа людського розуміння», - казав мислитель.

 

Самопізнання й успіх

Вкрай важко уникнути провалу, виконуючи невідповідну роль, тому «Хай кожен знає свої можливості й буде проникливим суддею своїм хорошим і поганим якостям, щоб не здавалося, що актори проникливіші за нас. Адже вони вибирають не найкращі, а найбільш підходящі для себе трагедії. І якщо актор зрозуміє це на сцені, чому цього не зрозуміє мудра людина в житті?»

 

Також Вам можуть бути цікавими такі матеріали:

Мішель Монтень: «А що я знаю?»

Оксана Забужко: «Перед нами стоїть проблема називання речей своїми іменами»

Йоган Гейзинга: філософія гри

 

Сутність успіху за Цицероном полягає не в перемозі, а у прагненні досягнень: «На все повинні посягати ті, в кого є бажання прийти до мети великої та гідної великих зусиль. В кого ж не вистачить природних даних або сили, або хто буде недостатньо освічений щодо великих наук, хай він йде тим шляхом, яким зможе, бо не ганебно бути й другим, і третім.»

 

Цінність дружби

«Позбавити життя дружби ― все одно, що позбавити всесвіт сонця, бо нічого не дали нам боги ані кращого, ані світлішого й радіснішого», ― писав мислитель, наголошуючи, що цінність дружби може проявитись виключно в площині благородних справ.

Він вважав: «Найзгубніша помилка ― думати, ніби в дружбі можна давати волю всім своїм жадобам та згубним нахилам. Природа створила її супутницею доблесті, а не пособницею вад, породила її, щоб доблесна душа, з'єднавшись із собі подібною, змогла б піднятися на вершини, яких вона сама досягти не в силах. Той, хто звідав дружбу в минулому або звідає її в майбутньому, той отримав від природи найкращих та найпрекрасніших поводирів на шляху до вищого блага. У такій співдружності є все, чого слід прагнути: чеснота, слава, спокій душі, безтурботне веселощі.»

 

 

 
Не можна любити ані того, кого ти боїшся, ані того, хто боїться тебе

 

 

Кому ж менше за всіх доступна дружба і які виклики вона несе в собі? Справжня дружба, за Цицероном, найрідше зустрічається серед тих, хто вічно зайнятий державними справами та боротьбою за почесті. І де, зрештою, та людина, яка відмовилася б від високої посади на користь друга?

 

Риторичне мистецтво

«Красномовство ― це світло, що надає блиск розуму», ― так характеризував Цицерон сутність ораторської майстерності. Він наголошував, що найвагоміші висловлювання ― небагатослівні та доречні: «Як у житті, так і в мові немає нічого важчого, аніж бачити, що доречно».

За Цицероном, ораторський талант полягає у великій жвавості розуму й уяви, у здатності швидко підібрати матеріал, скласти промову, прикрасити її та міцно запам'ятати перед виступом. Зокрема, він писав: «Промова повинна починатися і завершуватися найсильнішим аргументом, оскільки потрібно заволодіти умами вже на початку та перемогти їх у кінці.

Якщо ти візьмеш добре злагоджене речення і порушиш його перестановкою слів ― розвалиться вся фраза. Найменше переміщення слів (навіть якщо слова залишаються тими ж), перетворює все у ніщо.

Красномовство ораторів завжди керувалося смаком слухачів. Кожний, хто хоче мати успіх, стежить за їхніми бажаннями і складає свою промову відповідно до їхніх суджень і поглядів.»

 

Критерії багатства

Цицерон привертав увагу до відносності поняття «багатство»:  «Не бути жадібним ― вже багатство. А розмір статку визначається не величиною доходів, а звичками та способом життя.»

 

Деструктивність авторитету

Мудрий наставник ― безперечне благо. Однак часто «Тим, хто бажає навчатись, авторитет учителя заважає, бо вони перестають думати самі, вважаючи незаперечною істиною тільки судження шанованих ними вчителів.»

Цю думку Цицерон проілюстрував на прикладі піфагорійців: вони, стверджуючи щось при обговоренні, на запитання «Чому саме так?», відповідають: «Сам сказав» (під «сам» маючи на увазі Піфагора). Настільки великою виявляється сила упередження, якщо авторитет починає обходитися без доказів!

 

 
Тим, хто бажає навчатись, авторитет учителя заважає, бо вони перестають думати самі, вважаючи незаперечною істиною тільки його судження

 

Цікаво, що під кінець життя мислитель висловлював презирство до філософії та до наук взагалі. Ймовірно тому, що почав втомлюватись від слів. Він писав: «О, Греція, як часом ти мізерна у своєму буянні слів! А наші філософи? Пишучи книги про презирство до смерті, ніхто не забуває написати на них своє ім'я. Але ж яку ще можна висловити безглуздість, котру б не було вже висловлено кимось із філософів!»

 

Деякі цитати Цицерона:

- Найважче в дружбі ― це бути рівним із тим, хто нижчий за тебе.

- Вміти оцінити те, що вже є ― ось справжній скарб.

- Фортуна не тільки сама сліпа, але й засліплює кожного, кого бере в обійми.

- Голоси зважують, а не рахують.

- Один вид несправедливості ― здійснювати несправедливість самому; інший ― не захищати тих, проти кого несправедливість вчиняється.

- Те, що не може статися, ніколи не відбувається; те, що може, ― це не диво. Отже, чудес зовсім не буває.

- Найщасливішим є той, хто залежить тільки від себе.

- Не можна любити ані того, кого ти боїшся, ані того, хто боїться тебе.

- Те, що боги існують ― я заперечувати не буду, але буду заперечувати будь-які докази.

- До всього істинного приєднано щось помилкове, і до того ж подібне до істинного.

- Жодного разу я не чув, щоб хто-небудь від старості забув, де закопав скарб.

Коментарі