Глобальний горизонт безпеки і Україна

Чому світова система безпеки знову і знову демонструє свою недієвість? Як вона еволюціонуватиме та яке місце в ній займатиме Україна? Про це розповів учасникам MBA-програм kmbs Володимир Огризко, дипломат та екс-міністр закордонних справ України.

 

 

 

 

 

 

Наміри та реальність

Найдавнішою проблемою людства була безпека, бо завжди те, що було зроблено, потребувало захисту, охорони від тих, хто б міг на це зазіхнути. Військові вважають: історія людства – це історія війн. Ми ж, дипломати, кажемо, що історія людства – це історія укладення договорів про мир. Адже після кожної війни наступає довгоочікуваний мир. Проте дуже часто війна розпочиналась знов – ще до того, як підсихали чорнила під черговим мирним договором.

Під час Першої світової війни, коли жертв налічувалось мільйони, коли економіка практично перестала функціонувати – світ опинився на межі катастрофи. Але тоді ж людство отримало умовну відповідь на запитання – як зберігати мир. Можна нагадати 14 пунктів президента США Вудро Вільсона, котрий уперше в історії дипломатії запропонував не лише спосіб переділу світу, але певні принципи, за котрими має відбуватись міжнародне спілкування та будуватись відносини між державами.

По-перше, він зазначив, що дипломатія має бути відкритою та діяти на очах у всіх. І хоча, як відомо, дипломатія повністю відкритою не буває, з цього народилась ідея розробки міжнародних конвенцій, де присутні всі країни, котрі мають бажання зробити свій внесок в підготовку цього чи іншого договору. Попри те, що фраза «має бути відкритою» викликає запитання (відкритою для кого? для громадськості, окремих країн, когось ще?), це був величезний крок вперед. Бо дипломатія, як мінімум, почала ставати відкритішою, а суспільство тією чи іншою мірою почало впливати на характер переговорів.

Другий момент – це гарантування вільного та безпечного мореплавства поза територіальними водами, крім випадків, визначених міжнародним законодавством. І це ідея, яку повноцінно реалізовано. Сьогодні ми маємо Конвенцію ООН з морського права, де все прописано до дрібниць.

Далі йдеться про усунення економічних бар’єрів та встановлення рівних умов для торгівлі. СОТ сьогодні функціонує і головна її мета полягає в тому, щоб торгівля між державами була максимально вигідною та прозорою. Але ж це було сказано ще 1917 року!

Вільсон запропонував абсолютно неупереджене вирішення всіх колоніальних суперечок, засноване на суворому дотриманні принципу: права місцевого населення мають однакову вагу у порівнянні з вимогами уряду. Тобто, фактично, йдеться про перше формулювання права націй на самовизначення.

 

 
Ми, дипломати, кажемо, що історія людства – це історія укладення договорів про мир

 

І ще одна цікава ідея Вільсона: повинно бути утворено загальне об’єднання націй на основі особливих статутів з метою надання взаємних гарантій політичної незалежності та територіальної цілісності.

Через пару років створюється Ліга націй, яка «всмоктує» в себе всі ці принципи та починає функціонувати як інструмент міждержавного спілкування. Проте це триває лише пару десятиліть, бо все розвалюється під ударами Другої світової війни. А через сім років ми знов маємо блискучий документ, який називається статут ООН. І, знов-таки, його положення не виконуються.

Складається якась парадоксальна ситуація: статути є, конвенції є, угоди є, а безпеки немає. Більш того, на мою думку, якщо ми нічого не змінимо, то її й не буде. Інакше кажучи, маємо когнітивний дисонанс між тим, що проголошується, й тим, що відбувається у реальному житті. І ці «шестерні» ніяк між собою не з’єднуються – рухаються паралельно. А щоб механізм запрацював, вони повинні з’єднатися.

 

Чому не працюють механізми підтримування безпеки?

Якщо подивитись на післявоєнну історію, то можна побачити причини того, чому ми маємо правильну за своєю сутністю систему і неправильний спосіб її організації. Візьмемо, скажімо, дві безпекові структури – ООН та ОБСЄ. Вони об’єднують держави з дуже різними ціннісними орієнтирами. І це перша і, на мою думку, головна причина того, що система не працює.

Друга полягає в тому, що ці структури не мають реального механізму імплементації того, що написаноу їхніх основоположних документах. Тобто машина є, а бензину нема.

Ще однією причиною є відсутність механізму санкцій – не визначено, що мусить відбутися в разі порушення тієї чи іншої міжнародно-правової норми.

Важливий момент: як мені здається, міжнародне право сфокусовано на захисті прав. Всі ми знаємо про такий документ, як Загальна декларація прав людини. Але чи хтось чув про загальну декларацію обов’язків людини? Адже за будь-яку дію потрібно нести відповідальність. Богдан Гаврилишин піднімав це питання на рівні Римського клубу.

 

 
Країни, що мають різні ціннісні орієнтири, в принципі не можуть домовитись про те, що вони роблять, - і особливо про питання безпеки

 

Також він писав: «Вивчай різні мови та хоча б базові речі про інші цивілізації». Ми живемо в світі, де присутні абсолютно різні цивілізації. І якщо ми змішуємо їх в одному казані, думаючи, що отримаємо щось спільне, то ми глибоко помиляємось.

Країни, що мають різні ціннісні орієнтири, в принципі не можуть домовитись про те, що вони роблять. Особливо, коли йдеться про питання безпеки. До того ж, немає механізму виконання того, про що вони домовляються. Тож ми маємо, власне, політичну імпотенцію. Країни здатні висловлювати тільки чергове «глибоке занепокоєння». Це є колапсом системи безпеки, в яку ми вірили, але яка не є дієздатною та не може нікого в цьому світі задовольнити.

 

Як підійти до створення реальної системи безпеки?

Чи є надія на створення чогось життєздатного та дієздатного, бодай, у регіональному, а краще - у глобальному вимірі? Мені, здається, що так. Але є декілька «але».

По-перше, система безпеки може бути дієвою тільки, якщо охоплюватиме країни, які сповідують ті ж самі цінності – інакше кажучи, які думають однаково та уявляють світ саме таким, а не якимось іншим.

 

Також Вам можуть бути цікавими такі матеріали:

Богдан Гаврилишин про стан України і світу

Валерій Пекар: український сценарій модернізації

Віталій Портніков: «Нереально реформувати країну без політичної нації»

 

Також  ці країни мають чітко сказати, чого вони хочуть - які в них права, а які обов’язки. Певною мірою це вже зроблено, але відкритими, як вже йшлося вище, залишаються питання про обов’язки й відповідальність.

Наступним моментом є створення механізмів, які б примушували виконувати рішення, котрі приймаються, та покарання порушника за недотримання загальних правил поведінки.

І, нарешті, цей інструмент мусить активізуватись автоматично, якщо ці порушення відбуваються. Сьогодні ж ми маємо досить дивну ситуацію. В Статуті ООН прописано речі, які вимагають негайної реакції. А її немає, бо те, що має відбутися, підміняється політичними деклараціями.

Хоча, насправді у теоретичному плані дуже багато вже зроблено. Ми маємо низку документів, які регулюють ключові випадки та дають надію, що все ж таки вдасться досягти позитивних результатів. Наприклад, ще 1974 року Генеральна асамблея ООН прийняла резолюцію, в якій визначила – що таке агресія. Там є сім ключових положень. Серед іншого – це вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, або будь-яка анексія із застосуванням сили на території іншої держави або її частини. І останній пункт: заслання державою (чи від імені держави) збройних угруповань чи регулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави настільки серйозного характеру, що це дорівнює переліченим вище актам.

 

 
НАТО існує як потужна структура, але вона не виконує своєї головної функції відносно тих країн, котрі стали жертвами агресії

 

Хіба ж це не є очевидним підтвердженням того, що агресія проти України має місце? Механізм протидії цьому прописаний, але він не працює. В кулуарах однієї міжнародної конференції я сперечався з генералом, який є військовим аташе однієї західної країни в Москві. В особі цієї людини я побачив такого собі «голуба миру», для якого головне – це не відновлення справедливості, а уникнення можливого збройного протистояння з агресором.

Тобто, НАТО існує як потужна структура, але вона не виконує своєї головної функції відносно тих країн, котрі стали жертвами агресії. Звісно, Україна поки що не є членом Альянсу, але з боку таких його членів, як США, Велика Британія та Франція, ми могли б розраховувати на значно рішучішу підтримку, беручи до уваги їхні зобов‘язання згідно з Будапештським меморандумом. Мене сильно бентежить, що у західної політики немає справжнього політичного горизонту. Фактично вони не дивляться далі наступних парламентських виборів і не розуміють, що якщо рухатись ось такими карликовими кроками – то можна створити для себе серйозні безпекові труднощі.

Іншою проблемою є тотальне прагнення західних політиків уникати відповідальності. Вони не хочуть приймати політичних рішень, які можуть мати серйозні наслідки. Але без політичної волі ми не зможемо просунутися вперед: оцінити те, що маємо, та побудувати дієву систему безпеки у майбутньому.

 

Яким може бути майбутнє?

На мою думку, зараз потрібно подивитись на те, що відбувається у світі, дуже тверезими та, можливо, дещо песимістичними очима. Визнати, що ООН як організація, котра має забезпечувати безпеку та мир, є безпорадною та мусить відмовитись від цієї функції. Замість ООН повинні залишитися спеціалізовані установи, які працюють по конкретних практичних напрямках – МАГАТЕ, ЮНІДО, ПРООН тощо.

Вважаю, що у ОБСЄ не менш сумні перспективи, бо вона  також продемонструвала свою безпекову безпорадність. І нам, і нашим західним партнерам потрібно міркувати, як перейти від існуючої недієвої системи безпеки до системи, котра насправді зможе щось зробити. Думаю, що такою системою мусить стати реформоване НАТО. Бо це на сьогоднішній день єдина структура, здатна відповідати належним чином там, де порушується мир, – єдина структура, де, незважаючи на складну систему прийняття рішень, ці рішення все ж приймаються.

Напевно, світ розколеться на три ключові системи безпеки: північноатлантичну, російську та китайську. При цьому, враховуючи існуючі тенденції, швидше за все, російська система проіснує недовго та розчиниться в китайській. Таким чином, ми матимемо дві конкуруючі системи безпеки – «натовську» та «навколо-китайську». Між ними виникне конкурентна боротьба, яка має чимось завершитись. З одного боку, Китай намагатиметься залучати інші країни, приваблюючи своєю чисельністю, економічним потенціалом, помноженим на ядерну зброю. З іншого, – західний світ, сподіваюсь, не дозволить йому піти таким шляхом.

 

 
У майбутньому, ймовірно, ми матимемо дві конкуруючі системи безпеки – «натовську» та «навколо-китайську»

 

Отже, думаю, що в нас попереду карколомні зміни на глобальному рівні, але у підсумку вони закінчаться домінуванням однієї системи, яка перетравить все інше та стане гомогенною, однорідною. Або ж буде тримати під контролем ті частини світу, які з якихось причин до неї не увійдуть. Буде створено такого собі міжнародного жандарма, зі, сподіваюсь, демократичним обличчям, який слідкуватиме за міжнародним порядком і стримуватиме можливі агресії.

 

Яке місце може зайняти Україна?

Відповідь за запитання «яким є місце України в цій конфігурації?» є вкрай простою, бо Україна є інтегральною частиною західного світобачення. Ми не можемо уявити себе поза межами європейської цивілізації, тому що по-справжньому належимо до цієї сфери людського буття. Так, нас було вирвано з цього середовища, але ми до нього повертаємось. І в певний момент, як я сподіваюсь, Заходу стане зрозуміло: для нього сильна успішна Україна – це величезний плюс.

І знову тут є одне невеличке «але». Це може бути лише у випадку, якщо Україна стане по-справжньому сильною європейською державою. Тому, якщо ми мріємо про безпечне майбутнє, то передусім мусимо подумати, як зробити свою країну економічно незалежною. Бо без сильної економіки жодна дипломатія ніякого значення не має. Без сильної економіки не буде сильних збройних сил, які зможуть підтримувати дипломатію на високому рівні. Якщо агресор знатиме, що за тобою економічна та військова сила, то спершу десять разів подумає та оцінить наслідки перед тим, як зробити якийсь необачний крок.

Сподіваюся, що людство все ж таки спроможеться утворити таку систему безпеки, яка приноситиме користь усім. 

 

Фото: online.ua

Коментарі