Людина, яка змінила усе: про інновації у менеджменті

Нещодавно на екрани вийшов біографічний фільм "Людина, що змінила все" (оригінальна назва Moneyball) з Бредом Пітом у головній ролі. Ця доволі успішна голлівудська стрічка розповідає про менеджера посередньої бейсбольної команди "Оукленд Атлетікс" Біллі Біна, який при обмеженому бюджеті та кадровій кризі зумів довести свою команду до небачених раніше показників. Проте сюжет фільму, повністю побудований на реальній історії команди, торкається зовсім не бейсболу чи спорту в цілому.

Головна ідея фільму – те, як інновації в менеджменті та здатність йти на ризик можуть принести плоди, що перевищуватимуть очікування. Розглянемо детальніше cтратегію поведінки головного героя.

В статті використані матеріали кіноклубу kmbs, де виступили Володимир Павелко, директор МВА програм і викладач kmbs, та Євген Пенцак [Ph.D., Lausanne University [Швейцарія], професор фінансів kmbs, науковий керівник програми Master of Banking and Finance

 

Неймовірно наскільки багато ти не знаєш про гру, в яку ти грав усе своє життя

Міккі Мантле, бейсбольний гравець

Відбір гравців до бейсбольної команди

Керівництво бейсбольної команди "Оукленд Атлетікс", відбираючи гравців, діє за шаблоном, який був випрацюваний 150 років тому - вони звертають увагу на зовнішній вигляд гравця, те, як він бігає і робить замахи... але чи впливає усе це на загальний результат? На думку Володимира Павелка, керівництво відбирало скоріше не гравців, а моделей і це було більше схоже на шоу, а не на гру. Забезпечувався процес, а не результат.

А от Біллі Бін розглядав кожного гравця з точки зору того, як часто він приходить на базу (досягає результату). Усі проміжні показники здавались йому неважливими відносно до кінцевої ефективності. Гравець може погано кидати, повільно бігати та слабко бити, але якщо статистика свідчить на користь його ефективності для кінцевої мети гри – він необхідний команді.

Біллі Бін відмовляється і від старої практики відбору бейсольних гравців, яка спиралася на прогнози старійшин команди та очікування тренера. Він зосередив свою увагу тільки на конкретних вимірюваних фактах – які показники дає той чи інший гравець. Суспільні симпатії та експерти помиляються, але цифри – ніколи.

Відокремити усе зайве

Коли головний герой каже “ла-ла-ла. Скільки ж ви говорите!”, йдеться про відокремлення релевантної і нерелевантної інформації, - стверджує Євген Пенцак. Кожна величина залежить від інших величин; вона є функцією інших факторів, які на нашу думку впливають на неї. Так само і у бейсболі. Є набір різних факторів - кількість команд у лізі, якість гравців у команді, підхід тренера тощо. Ми прагнемо дізнатися які фактори впливають найбільше на успіх команди, та не менш важлива інформація про те, які з факторів не впливають на гру. Йдеться про так званий “білий шум” або незначущі параметри впливу - говорить Євген Пенцак. Отож спочатку треба ідентифікувати фактори, які дійсно впливають на результат, після чого визначити найважливіші з них. Згодом треба визначити ціну кожного з них - скільки коштує змінити ту чи іншу величину, яка впливає на успішність команди, і максимізувати її.

На думку Євгена Пенцака, інтуїція чи розрахунок йдуть зигзаподібно. І не можна або рахувати, або покладатися суто на інтуїцію. Жодна прорахована, але не протестована модель, має дуже мало шансів на реалізацію. Потрібно ставити найвищу ціль, тоді є шанс її досягнути. Просто порахувати недостатньо. Потрібні вольові рішення.

Нешаблонні методи

Володимир Павелко переконаний, що Біллі Бін - справжній піонер парадигми, тому що прагне йти нешаблонними методами. Його ніхто не сприймає і ніхто не вірить. Треба пам'ятати, що часом досвід минулого працює проти нас і нових проривних ідей, тому не можна його переоцінювати, навіть якщо він сягає двадцяти дев'яти років.

Усі так роблять і ми так робимо - така логіка дій не працює, тому що не можна копіювати дії інших гравців ринку, навіть якщо вони успішні. Євген Пенцак переконаний, що коли усі думають однаково, насправді це означає, що ніхто не думає глибоко. Це стосується основного фінансового парадоксу, який послужить основою ще не однієї кризи, яка трапиться на фінансовому ринку. В переддень кризи усі фінансові установи стверджували, що ще ніколи себе не почували так впевнено як наприкінці 2008 року - згадує Євген. Люди копіюють один одного, не вдаючись в глибину рішень, тому що це занадто складно. Але ж у лідера завжди є перевага - він може першим виконати маневр, а усі інші просто пролетять повз.

Бесбольна команда і бюджетні обмеження

Спочатку Біллі Бін говорить про те, що не може досягти бажаного результату через брак належного бюджету, та власники наголошують на тому, що навіть за такого бюджету команда має досягати результатів. Розпочинається конфлікт інтересів.

На думку Євгена Пенцака, сюжет лягає в звичайну концепцію мікроекономіки. Бейсбольна команда - це ніщо інше, як в’язка товарів, які задовольняють певні функції тренерів, менеджера і власників. Гравці мають свої зони відповідальності та функції і діють згідно з правилами бейсболу. Кожен гравець має свою ціну, тому команда - це бюджетні обмеження для її власників, а усі допустимі гравці, які по кишені команді, знаходять в бюджетному трикутнику.

Ми прагнемо підвищити задоволення, перебуваючи в тих самих бюджетних обмеженнях. Генеральні менеджери мають ті самі бюджети, але набирають різних гравців, бо в них є різне бачення розгортання подій. Команди конкурують концепціями, щоб досягнути найкращого результату. В голові у нас сидить ідея, що чим більші бюджетні обмеження, тим менше задоволення ми отримаємо на виході. Але це лише самообман. Спілкуючись з власниками великих фінансових промислових груп, Євген Пенцак вивів цікавий тренд - багато власників ділять бюджети навпіл, враховуючи ті інвестиційні проекти, які розглядаються в компанії. Так вони ставлять свій менеджмент в умови стресу, щоб ті не відчували легкості доступу до капіталу. Тоді менеджери починають діяти ефективніше і краще придумають, як зманіпулювати цінами, кількістю гравців чи менеджерів. Ось так вони входять у поставлені власником бюджетні обмеження, бо їх життя примусило. А тоді, якщо у них усе вийде, власники збільшують їм бюджет вдвічі. Це реальний тренд, який використовують фінансові групи при управлінні холдингами.

Євген Пенцак наголошує, що наявність великого бюджету ще не гарантує, що ви досягнете великого задоволення. Це пояснюють криві байдужості, або криві однакового задоволення, які отримують економічні агенти, перебуваючи в бюджетних обмеженнях.

Один з героїв Пітер Бренд - економіст, молодий випускник Єльського університету, користуючись математичними розрахунками пропонує Біллі Біну, новаторську схему розрахунку вартості гравців, виходячи з показників їхньої власної статистики.

Слабкі гравці можуть створити сильну команду

Витративши великий бюджет на дорогих гравців, немає жодної гарантії, що ви досягнете бажаного результату. Дійсно, можна мати першокласних гравців, але якщо вони не будуть працювати разом, нічого путнього з того не вийде. Іноді синергія між посередніми гравцями допомагає досягнути визначного результату. Валерій Лобановський у свій час стверджував: “Я не хочу мати у своїй команді зірок. Я хочу мати зіркову команду”.

Помічник Біллі Біна називає команду “островом зламаних іграшок” - кожен з гравців здатен грати тільки на одній позиції і не може принести користі в жодному іншому випадку. Біллі Бін розуміє, що мультифункціональні гравці набагато дорожчі, а ті, хто має добру результативність тільки на одній з позицій, коштують дешевше, але свою функцію в поєднанні з іншими гравцями можуть виконати не гірше. Біллі Бін складає команду з травмованих, підстаркуватих та недосвідчених гравців, кожен з яких добре виконує лише одну функцію, але які разом досягають необхідного – результату.

Після перших невдач Біллі Бін пояснює усю стратегію своїм гравцям та тренерам, усвідомлюючи, що тільки якщо кожен з гравців буде чітко розуміти свою роль у глобальному процесі, вони зможуть якісно виконувати свої функції. Свою стратегію Біллі Бін випрацьовує самотужки, проте вважає за необхідне донести її до кожного командного гравця.

Подолання супротиву і віра в ідею

Тренер "Оуклен Атлетікс" не довіряє стратегії менеджера і відмовляється випускати на поле тих гравців, на яких робив ставку Біллі Бін. Розуміючи свою нездатність вплинути на тренерське рішення, Бін продає або міняє усіх гравців команди окрім тих, які були задіяні в його схемі. Він свідомо йде на ризик і спалює за собою мости тільки заради того, щоб ніхто і ніщо не могло завадити його нововведенням.

Біллі Біна постійно роз’їдають сумніви, особливо на початку сезону, коли команда зазнає поразку за поразкою. Проте він не йде на компроміси з тренером та власником команди і вирішує ризикувати. Біллі Біну є що втрачати, адже все життя він присвятив бейсболу і в разі звільнення з команди не зможе запропонувати майбутньому роботодавцю нічого, крім середньої освіти. Проте він відкидає будь-яку половинчастість у втіленні власної стратегії і впевнено йде напролом до кінця.

Спочатку у Біллі Біна виникає мрія про те, щоб перетворити посередню команду в одну з кращих у своїй лізі, і тільки після цього з’являється бачення того, як це можна зробити. Не зважаючи на усі розрахунки та прагматичні рішення, він лишається романтиком бейсболу, відданим своїй справі і таким, що отримує справжнє задоволення від неї. Здається, Біллі Бін докладає зусиль лише для того, аби розкрити нові, небачені раніше, грані бейсболу.

Фільм закінчується тим, що Біллі пропонують очолити команду конкурентів - Red Socks, яка на той момент була проривною командою. Але він відмовляється і не підписує контакт, залишаючись працювати у тій самій команді і намагається виграти останню гру, яку він таки програв. Він створив нову концептуальну модель, правилами якої скористалося багато інших команд.

підготували Анна Лянна та Олександр Кульчицький

Коментарі