Лідія Білас: «У приватній освіті держава бачить не партнера і не конкурента, а ворога»

Українка Лідія Білас довгі роки займалася бізнесом, створивши найбільшу в країні компанію з доставки питної води. Однак у певний момент відійшла від оперативного управління і зайнялася сферою освіти. Зараз у Києві та Львові працюють дві Креативні міжнародні дитячі школи з інноваційними системами навчання за найкращими західними зразками. В інтерв‘ю для Changers - спільного проекту kmbs та Platfor.ma – Лідія розповіла про вади української системи освіти.

 

- Як сталося, що Ви з бізнесу переключились на освіту?

- Вода - це, по суті, перший і єдиний бізнес, яким я займалася. Все почалося з маленької сімейної компанії, яка через 20 років перетворилась на великий системний бізнес. Ми пройшли шлях від емоційного і надихаючого стартапа до серйозної бізнес-структури. За ці роки я встигла багато чому навчитися, придбати колосальний досвід, отримати МВА. Бували моменти, коли відчутно не вистачало якихось знань, а досвід не допомагав. Поки ти на зростаючому ринку, та ще й твій товар - це вода, продавати яку, як мінімум, приємно, то все в порядку. Але змінюються часи і обставини, і ти розумієш, що знань багато не буває і постійно вчитися - одна з обов'язкових умов руху вперед.

У підсумку і почалися зміни, які я навіть не відразу відчула. Стали з'являтися нові люди, нові ідеї і нові думки, я почала виходити за рамки звичного розуміння бізнесу і ставлення до життя взагалі. Тим часом у нас зростали діти, в 14 років донька поїхала вчитися за кордон. У невеликому містечку Моршин, де ми живемо і звідки, власне, починався бізнес, особливої альтернативи для дітей не було - є одна школа, і ти просто стаєш заручником існуючої системи освіти. Тому син, за прикладом старшої сестри, теж вирішив вчитися за кордоном - і теж поїхав у 14 років.

 

 

 
Постійно вчитися - одна з обов'язкових умов руху вперед

 

 

Дітей відпускати непросто. Ще тоді в мене з'явилися думки, що було б класно, якби у нас в країні можна було вчитися в школах, хоч чимось схожих на західні. Всі обставини в той період якось склалися разом. Я відчувала, що приходжу в офіс - і більше не відчуваю колишнього драйву. Настав момент, коли доводилося мотивувати себе, а це серйозний сигнал, що потрібні зміни. Компанія працювала як налагоджений механізм, у бізнесі все було в порядку. І тоді я взяла паузу. Просто «зависла» на півроку: читала, подорожувала, займалася тим, чим завжди хотілося, але не вистачало ані сил, ані часу - і думала, що ж робити далі. Коли ти постійно в процесі, занадто концентруєшся на рутині, вирішуєш, що і як, то найчастіше втрачаєш розуміння того, навіщо.

Саме тоді і з'явилися друзі-однокашники з kmbs, зі схожими поглядами, думками і цікавими ідеями. Ми розуміли, що дуже багато людей займають активну громадянську позицію і хочуть реальних змін. Але при цьому зусилля найчастіше безрезультатні, тому що немає критичної маси, яка дією перетворила б ці окремі краплі в єдину хвилю.

Прийшли до очевидного - міняти щось можна тільки змінивши людей, а ми намагаємося міняти їх занадто пізно, коли вони вже виховані системою, коли ними керує старий спосіб мислення - з букетом комплексів, стереотипів і помилкових цінностей. Потрібно просто звернутися до дітей. Адже дитина - як квітка, чим більше любові, розуміння і свободи ти їй даєш, тим красивішою вона виростає. Тому ми зайнялися дитячою освітою.

Завдяки своїм власним дітям ми приблизно знали, як це влаштовано на Заході. На слух ідея сприймалася теж класно - створити в Україні сучасну школу. Але, зрозуміло, одразу виникло безліч нюансів. Наприклад, хто буде навчатись у нашій школі, хто наша цільова аудиторія? Адже рішення приймають не діти, а батьки. Ми вирішили орієнтуватися на людей, які самі активно вчилися, все життя займалися саморозвитком і розуміли, що хороша освіта в Україні - рідкість. Але одним з перших їхніх питань було таке: «а у вас буде атестат державного зразка?» Виявляється, навіть вони поки не готові настільки відмовитися від стандартів. Тому ми почали з того, що пройшли весь шлях державного ліцензування.

 

 

 
Світ зараз абсолютно глобальний, і не повинно мати значення, де саме ти отримав освіту - важливо, щоб вона була якісною

 

 

- Наскільки це складно?

- Чесно кажучи, я від такого вже відвикла. Звичайно, подібні процеси багато разів зустрічалися в бізнесі. Але там, якщо в тебе вже є ім'я на ринку, все зрозуміло і чітко, а тут, по суті, ми просто прийшли з вулиці і, зрозуміло, ніхто нам не зрадів. У приватній освіті держава чомусь бачить не партнера, навіть не конкурента, а скоріше ворога. Так що ставлення відповідне. Існує довга і складна бюрократична процедура, плюс кожен чиновник вважає, що саме його підпис найголовніший. Але в підсумку це теж досвід, і ми його отримали разом з ліцензією на повноцінну школу.

 

- З першого по одинадцятий класи?

- Так. Що цікаво, для кожної нової школи потрібна нова ліцензія - не можна просто отримати дозвіл створити установу, наприклад, з філіями. Це, звичайно, дуже «полегшує» життя, особливо якщо є плани розвиватися. Зараз у нас є школа в Києві, де навчаються діти з 5 до 10 років - це 0-5 класи, і у Львові, де дітки тільки готуються до першого класу. З нового навчального року запускаються 6-9 класи в Києві і 0-5 класи у Львові. І потрібно розуміти, чим же закінчиться реформа середньої освіти, щоб прийняти рішення щодо старшої школи.

 

- У назві школи є слово «міжнародна». Чим це обґрунтовано?

- Ми використовуємо міжнародний досвід, у нас викладають носії мови, які на тиждень повністю занурюють дітей у мовний контекст, крім того, ми відправляємо учнів у міжнародні табори в період канікул. Плюс це слово для нас багато в чому символ - хочеться, щоб діти зовсім забули про кордони і локальне мислення. Світ зараз абсолютно глобальний, і не повинно мати значення, де саме ти отримав освіту - важливо, щоб вона була якісною.

 

Вам також можуть бути цікаві такі матеріали: 

Владислав Рашкован: «Ми будемо пишатися, що жили в Україні саме в цей час» 

В’ячеслав Брюховецький: «Не бійтеся заперечити собі» 

Уляна Супрун про волонтерство і зміни в державі

 

- Якими є основні вади державної системи освіти?

- Не думаю, що на основі існуючої системи можна щось зробити шляхом змін - будь-яких, радикальних чи не дуже. До цього не готова ані сама система, ані велика частина стейкхолдерів, включаючи, як не дивно, батьків. Єдиний шлях - це будувати щось альтернативне паралельно, а стара система неминуче сама відімре з часом.

Мені дивно чути слова про те, що наша середня освіта нібито сильна. Що наші діти стають в школах зірками, коли переїжджають з батькам, наприклад, в Штати. Я не сперечаюся з окремими випадками, але в цілому наші і західні діти розвиваються в абсолютно різних системах координат. Мені б дуже хотілося, щоб наші діти зростали ментально іншими, без комплексів, стереотипів і обмежень, щоб вчилися мислити і аналізувати, ставити питання і не боятися помилятися.

Простий приклад: у нас діти встають, коли до класу заходить вчителька. Але чи справді це прояв поваги? Не думаю - діти встають, тому що так прийнято. Мені дуже хочеться, щоб діти поважали своїх учителів тому, що вони для них дійсно справжні авторитети - і в класі, і в житті.

 

 

 
Не думаю, що на основі існуючої системи можна щось зробити шляхом змін - будь-яких, радикальних чи не дуже

 

 

Діти часто переносять ставлення до вчителя на ставлення до предмета. Тому у них часто вмирає інтерес до всього: поганий учитель математики змусить зненавидіти рівняння, навіть якщо у дитини до цього хист. Впевнена, що з появою більшої кількості хороших приватних шкіл державній освіті просто доведеться «підтягуватися», щоб утримати учнів. Існуюча ситуація, коли на 30 дітей у класі одна втомлена зла вчителька - це велика проблема, в тому числі і в питанні реформування. Звичайно, і вчителя можна зрозуміти - робота складна, зарплата неприйнятна, яка вже тут любов до дітей: або терпить, або відкрито ненавидить. Я не люблю узагальнень, і справедливо буде сказати, що в Україні дійсно є педагоги з великої літери, за що їм велика подяка. Але поки це швидше виняток, ніж правило, і ми дуже далекі від належного статусу викладача в суспільстві.

 

- Традиційно вважається, що у нас викладають факти, а на заході вчать мислити.

- У сучасному світі вчитися фактам просто смішно - по-перше, вони застарівають швидше, ніж потрапляють у підручники, а по-друге, завдяки інтернету до них завжди є доступ. За фактами все одно не встигнути, так навіщо забивати ними голову дитини? Потрібно навчити дітей знаходити ці факти, зіставляти їх, використовувати і роздумувати над ними. Це набагато важливіше, ніж знати, в якому році народився якийсь полководець.

Наша система недієздатна. Як може 6-8 річна дитина мінімум півгодини сидіти смирно, склавши руки? І слухати вчительку, дивлячись їй в очі - адже якщо не дивиться, значить, не слухає, значить, треба покарати. Ми вирішили відійти від цього, дати дітям більше фізичної свободи - вони сидять і на підлозі, і на пуфах, та хоч на голові, якщо ти так краще сприймаєш інформацію.

 

- Ваша школа - для дітей багатих батьків? Скільки коштує навчання?

- Звичайно, ми аналізували ринок приватної шкільної освіти, приймаючи рішення про ціноутворення. Ми знаходимося в середній ціновій категорії по Києву. Місяць навчання, включаючи доставку і харчування, коштує 8-9 тис. грн. При цьому дитина знаходиться в школі з 8:30 до 18:00. У нас немає домашніх завдань - все виконується в школі. Діти не тягають підручники - у кожного свій персональний планшет. Плюс ми активно працюємо з батьками - у нас безліч розвиваючих, освітніх та психологічних програм.

 

 

 
Потрібно навчити дітей знаходити факти, зіставляти їх, використовувати і роздумувати над ними

 

 

Ми намагаємося бути максимально інноваційними, привносимо в навчальний процес все те, що може зробити його цікавим, захоплюючим, легшим для сприйняття, пояснюємо і розповідаємо про наші методики тим, кому це цікаво. Наприклад, хвильове занурення, коли немає поділу на предмети, а замість цього логічний ланцюжок - навіщо ми це вчимо, як це знадобиться в житті, з чим це пов'язано. Умовно, ми беремо поняття «вода» - і починаємо вивчати її з усіх можливих сторін: вода з погляду хімії, фізики, географії, англійської, музики. У дітей це викликає величезний інтерес.

Крім того, ми практикуємо проектне навчання. Кожен понеділок діти створюють групи, - причому іноді ми міксуємо дітей різного віку. І до кінця тижня вони готують якийсь проект з класною презентацією. Буває, що і батькам «дістається», коли діти намагаються їх залучити, щоб зробити презентацію ефектнішою. У п'ятницю учні представляють свої проекти всім зацікавленим - це ще й позбавлення від страху публічних виступів.

 

- А що потім? Закінчила дитина вашу школу - але далі вона все одно потрапляє в традиційну українську систему освіти.

- Ми сподіваємося, що зруйнуємо всі ментальні кордони в головах у дітей. І коли вони зрозуміють, що можливо все, то їм стане набагато простіше вибирати. Вчитися не там, куди можливо потрапити, а там, де хочеться. У нас в країні є хороші вузи, і з нашою підготовкою дитина зможе вступити і до українських, і до європейських навчальних закладів.

 

- А яку із західних моделей ви вважаєте найякіснішою?

- Мені дуже подобається Скандинавія. Здавалося б, вже їм-то можна заспокоїтися років на 20-30, але ні, вони все одно постійно придумують щось нове і шукають незвичайні підходи. Напевно, недаремно вони лідирують у всіх індексах щастя - вміння бути щасливим закладається з дитинства.

 

- Чи потрібна в школах система оцінювання?

- Таку, що існує в наших середніх школах, я б просто скасувала. Вона не лише докорінно неправильна, а й шкідлива, бо маніпулятивна, суб'єктивна і здатна вбити самооцінку. В українських школах учнів порівнюють між собою. Насправді ж потрібно порівнювати дітей з ними ж, тільки в минулому. Тоді видно динаміку: я вчора, я сьогодні і я завтра. Це просто більш ефективно - нащо порівнювати Галю зі Свєтою, без урахування характеру, темпераменту, швидкості сприйняття. Всі діти - генії. І тільки ми самі вбиваємо їхню геніальність.

 

 

 
У школах учнів порівнюють між собою. Насправді ж потрібно порівнювати дітей з ними ж, тільки в минулому

 

 

- Нещодавно Петро Порошенко підписав Стратегію патріотичного виховання дітей та молоді. Як ви вважаєте, такий документ потрібен?

- Документ, безумовно, потрібен, тільки я не вірю в предмет «патріотизм» в школі. Патріотизмом, як однією з ключових цінностей, має бути пронизане все існування людини, а не один урок або навіть курс. Стати патріотом з примусу неможливо. Зараз ця тема якось надмірно на слуху. Але ми при цьому застигли в стані чи то війни, чи то реформ, чи то будівництва нового суспільства. А чи є у нас національна ідея, лише частиною якої стало б патріотичне виховання, - не зовсім зрозуміло. Зате у нас багато старих пристосуванців у нових вишиванках, які цілком здатні дискредитувати образ патріота.

Стратегія - це чудово, але не впевнена, що підпису достатньо, щоб все змінилося. Так, зараз рівень патріотизму в країні високий. Але потрібні інститути та механізми, які переведуть цю ідею в дії на всіх суспільних рівнях. І коли поняття патріотизму почне культивуватися з сім'ї - тоді існування документа буде виправдано.

 

Джерело: Platfor.ma

Коментарі