Я вирішив жити в Україні, але не хочу жити в такій країні. Я боротимуся за іншу Україну. Сподіваюся – разом з вами.

На проблеми, які зараз існують в Україні, – і з державою, і з бізнесом, і з суспільством треба дивитися системно. Якщо задати питання: «Хто вірить, що можна піти в український суд і без грошей захистити свої права?», ствердних відповідей немає. Це ж саме питання я задавав працівникам підприємств, державним чиновникам, селянам, вчителям шкіл, медикам, викладачам і студентам юридичних університетів в різних областях України. Ніхто не підняв руки та не сказав, що вірить у наш суд. Це – вирок; вирок державі, демократії, закону, порядку. Хабарництво та корупція паралізували всю державну машину, всі рівні та гілки влади, усе суспільство. Дехто стверджує, що без корупції економіка та державна машина працювати просто не зможуть. Можливо, однак я переконаний у протилежному. Саме через це запропонував достатньо жорсткий закон №3428 щодо протидії хабарництву. Суть: кардинально підняти кримінальну відповідальність за хабар.

Коли мені кажуть, що за хабар я передбачив відповідальність на тому ж рівні, що і за умисне вбивство, я не заперечую. Людина, яка вбила, здійснила трагедію. Чикотіло вбив 52 людини – це 52 трагедії; а корупціонери своїми діями вбивають цілу країну - 46 млн. громадян, їх віру в закон і порядок. З цим треба боротися рішуче, бо так рухатися вперед та вести бізнес не можна.

Про філософію бізнесу...

Перспектива розвитку України як нормальної демократичної держави, її економіки, значною мірою залежить від позиції та філософії бізнесу. У Екзюпері є хороша фраза: «Ви відповідаєте за тих, кого приручили». За гроші бізнесу обирають або призначають мера, міську владу, податківця, митника, суддю, міністра, депутата, президента... Яка ціль обрання цих людей? Сьогодні ніхто не говорить про стратегію, цілі, заходи; всі думають лише про фінансові і матеріальні потоки, до яких отримають доступ. До тих пір, поки бізнес буде вірити, що достатньо мати свого губернатора, суддю, митника – у нас не буде жодної перспективи. Коли ж бізнес зрозуміє, що достатньо мати просто міністра, який проводить ефективну політику у своїй сфері, просто суд, який гарантує дотримання закону усіма, просто митницю, а не ділянку кордону для себе – лише тоді у нас відбудуться кардинальні системні зміни. Роль бізнесу у цьому є визначальною. Я переконаний, що за тих умов, у яких зараз опинилися Україна, не вистоїть ніхто – ні мільярдер, ні міліонер. Якщо в країні не буде порядку – шансів просто немає. А для того, щоб такий порядок створити, повинна бути взаємна відповідальність бізнесу та держави.

Чи спроможний бізнесмен повірити ще комусь одному, крім себе? Бо навіть вищезгаданий жорсткий закон спрацює лише тоді, коли разом із правоохоронцями бізнес середовище теж спробує поборотися, саме за себе. Для прикладу наведу реальну ситуацію. Я – міністр оборони. Приходить підприємець і каже: «Я беру участь в тендері на постачання товарів для міністерства. Від мене вимагають хабар». Я кажу: «Класно, давай дамо хабар, «накриємо» хабарника і посадимо за грати». Він відповідає: «Згоден». Зв’язуюся з головою СБУ, не кажу – де, що, який тендер, просто запитую: «Зможеш гарантовано підібрати чесних офіцерів, які не здадуть, а під камери, з наручниками та автоматами все зафіксують?» Дивлюся на бізнесмена і чую: «Може не треба, мені ж іще працювати...». Так чого ж ти прийшов? Як тоді я можу тобі допомогти? Саме тому роль бізнесу в боротьбі з хабарництвом є вирішальною. Бізнес впливає і згори – шляхом обрання чи призначення тих, хто представлятиме державний інтерес, і знизу – як елемент бізнесового громадянського суспільства, бізнес може впливати та робити кроки назустріч. Проте наскільки готова така зміна свідомості – залишається питанням.

Про те, що відбувається в Україні та світі...

Зараз кожен переймається тим, як оцінити масштабність змін, які нас очікують, та як діяти за умов кризи. Незважаючи на ті оцінки, які я чув від різних експертів, я переконаний - дна ми ще не досягли і продовжуємо падати донизу. В Україні за чотири місяці 2009 року промисловість упала на 32%, але є галузі, в яких падіння склало 94%. Таке було лише у 1941 році.

Мені здається, що світ зараз перебуває на порозі глибинних змін світогляду та філософії життя. Всі були переконані, що планета є дуже великою. Реально ж вона виявилася значно меншою – взаємозалежності є настільки серйозними, що не враховувати їх неможливо.

Люди, які об’єктивно дивляться на ситуацію, розуміють, що сподівання на ринкові механізми саморегуляції чи економіки провідних країн, зокрема, США – все це призвело практично до світового колапсу. Колись ми відмовилися від прив’язки валют до матеріального виробництва, потім - до золотовалютних запасів, згодом – грошова одиниця відправилася у «вільне плавання». Ми, як планета, щодня на трильйони виконували паперових операцій і все це додавалося до ВВП, під це друкувалися гроші і видавалися необґрунтовані кредити. Ці піраміди доросли до такого рівня, що спокійно завалитися вони не можуть. Корпоративний та державний борг України - $ 105 млрд. Якщо до цього числа дописати шість нулів, можна отримати саме той обсяг пірамід, які зараз збудовані у світі. Ті заходи, яких вживають лідери провідних держав, просто фізично не зможуть допомогти – масштаби не ті.

Потрібно давати іншу відповідь, яку політикам давати страшно. Адже будь-якому керівнику держави буде нелегко признатися, що, можливо, 70% банків рухнуть. Страшно. Дехто з економістів спробував оцінити обсяги, про які іде мова, та суми, які потрібно буде повертати. Мова іде про 7,5 річних ВВП всієї планети. Повернути такі суми можна лише за рахунок слабких. Не хотілося б, щоб ми виявилися слабкими і в України забрали стратегічну газову трубу чи землю – ті ресурси, які забрати найпростіше. Звісно, забрати можна все, однак що робити потім. Якщо борг країни вимірюється сотнями мільярдів – іти війною? Інший варіант – чесно визнати світовий дефолт. А це страшно, для будь-кого.

Проте рано чи пізно все-таки доведеться говорити про ці речі. Тоді нам усім треба буде серйозно подумати. Можливо, доведеться впроваджувати певний координуючий механізм світового масштабу, який би координував стратегічно важливі матеріальні, фінансові та енергетичні потоки. Не виключено, що на певний період під гарантії урядів слід буде фіксувати курси валют для крупних середньострокових контрактів.

За таких умов наша держава і її еліта не повинні залишатися в режимі «хата-з-крайності» і лише заклинати, мовляв ми в самому центрі Європи живемо. Потрібно починати кимось бути насправді. Якщо на планеті та в регіоні формуватимуться нові структури і механізми регуляції, то Україні бажано потрапити принаймні в другий ряд передових держав, а не опинитися в останньому. Адже у нас все-таки є той стратегічний ресурс, який потрібен нам і всій планеті. Нагадаю, на планеті 940 млн. людей не мають їжі, отже на десятиліття вперед стратегічним ресурсом буде земля. І стратегічні газові магістралі України – єдині у Європі, не підконтрольні «Газпрому». А ще – наші люди, освічені, трудолюбиві, терпеливі; це наш потенціал.

Як усе це використати найбільш ефективно? Знову таки треба шукати баланс між інтересами суспільства, держави і бізнесу. В цьому бачу запоруку успіху.

Про автора:

Анатолій Степанович Гриценко - народний депутат України від блоку «Наша Україна – Народна Самооборона», колишній міністр оборони України, голова Всеукраїнської громадської організації «Громадянська позиція», провідний науковець і суспільний діяч.

Автор понад 100 наукових праць, виданих в Україні, Бельгії, Нідерландах, США, ФРН та Швейцарії.