Інновації в бізнесі та суспільстві

До вашої уваги виступ відомого політика та громадського діяча - Арсенія Яценюка в рамках зустрічі «Клубу випускників Києво-Могилянської Бізнес Школи». Пан Яценюк говорив про міжнародний досвід подолання кризи, реалії та перспективи для України, а також про необхідні сьогодні суспільні трансформації.

Я би хотів розпочати з найбільш важливого і того, що турбує не лише кожного з нас, а й увесь глобалізований світ – з кризи. Криза – таке слово, яке увійшло до українського лексикону так само, як і до лексикону всіх інших країн. Важливо, що ця криза охопила не лише економічні аспекти. На мою думку, у світі не економічна криза, а тотальна - починаючи з кризи системи управління і закінчуючи кризою духовності, культури, природних ресурсів, системи охорони здоров’я, старінням населення і організацією суспільства. Економічні ж аспекти набагато легше виміряти, адже йдеться про сухі цифри, суху статистику: інфляція, ВВП, падіння інвестицій, торгівельний оборот. Я не знаю, коли економічна криза буде поборена, але не завадить зробити короткий екскурс в історію.

Багато країн  говорять, що американська економіка не така сильна, як була раніше. На моє переконання, економіка Сполучених Штатів Америки і на сьогодні залишається домінуючою. Американський долар залишається основною резервною валютою, альтернативи якій немає. Це пояснюється політичними спекуляціями: певні країни, які хотіли відновити статус імперії і не відновили, сьогодні заявляють про те, що можуть бути інші підходи до формування нової валюти. Поки що це у майбутньому.

"На мою думку, у світі не економічна криза, а тотальна - починаючи з кризи системи управління і закінчуючи кризою духовності, культури, природних ресурсів, системи охорони здоров’я, старінням населення і організацією суспільства"

Друга важлива теза стосується нової кредитної політики, зокрема пов’язаної з поведінкою федеральної резервної системи. Йдеться про високу ліквідність. Припустимо, з`явилась країна, яка має надмірні кошти. Якщо друкуються гроші – є можливість купувати, кредитувати і, зрештою, утримувати світову монополію. Це саме той процес, який ми сьогодні називаємо глобалізацією. Сьогодні глобалізація була побудована на фінансових ресурсах, які, в свою чергу, побудували ресурс телекомунікації, ресурс Інтернету, ресурс швидкого переміщення по світу. Разом з тим відомо, що будь-яке перенасичення рано чи пізно закінчується, і легкий доступ до ресурсу врешті-решт коштує дуже дорого. Причому, дорого не для емітента цього ресурсу, а для того, хто його позичає.

Хочу зупинитись на тому, що світ мав кілька криз. Серед них - чотири ключових енергетичні кризи. Економічна криза, яка має місце сьогодні, є якраз наслідком енергетичної кризи. 147 доларів за барель - це була та червона лампочка, яка вказала, що у світі щось не так. Друга криза, яка була передумовою енергетичної кризи – це продовольча, яка виникла так: є багато доларів і купівельна спроможність; промисловість постійно розвивається і нарощує свої обсяги; змінюється споживчий кошик; китайці почали їсти молочні продукти, м’ясо, що також суттєво вплинуло на весь глобальний попит. Процес пішов, і в світі одразу відчулась нестача продуктів харчування. У цьому контексті також варто зазначити про кризу системи охорони здоров`я та старіння населення у світі, про нестачу питної води в Африці та глобальне потепління. Таких речей можна назвати десятки. Вони і є передісторією кризи.

Я багато поїздив по світу, багато послухав, і мені імпонують всі ті речі, які висловлюють світові лідери. Вони чудово виступають, мають неймовірні здібності до артикуляції і кожен говорить про спільні зусилля для боротьби з кризою - жодного протекціонізму. Мовляв, Міжнародний Валютний Фонд має стати центральним банком світу, а Світовий Банк повинен ввести процедури фінансової регуляції. На форумах ці пропозиції підтримуються, але по його закінченні кожен президент повертається до своєї країни і ухвалює законопроект, який передбачає чіткі й жорсткі протекціоністські заходи. Висновок такий: ті промови, які лунають на вищому політичному рівні, на жаль, повністю суперечать тому, що відбувається у реальному житті. Насправді кожна країна бореться із кризою лише власними зусиллями. Рецепту самої боротьби з кризою, на жаль, ніхто не має. Все, що говориться на цю тему більше скидається на байки.

В міжнародній практиці було застосовано лише два елементи боротьби з кризою. Перший - це фактичне фінансування економіки як такої, зокрема через підтримку ліквідності відповідним центральним банком кожної країни. Наприклад, Сполучені Штати, де застосовується вже фактично  третій план, який передбачає вливання грошей у економіку. Варто зазначити, різниця між підходами в Україні та Америці в тому, що Америка усвідомлює - одну галузь витягнути не можна (вони на цьому попеклися в автомобільній галузі), а необхідно йти широким фронтом.

Другий підхід, який використовують всі країни світу – це пакет зі стимулювання зменшення податків. Інших ефективніших інструментів поки не винайшли, тому різниця лише в сумі, тобто хто скільки готовий витратити на фінансування тої чи іншої програми. Наприклад, якщо американці виділили 787 мільярдів доларів, то Німеччина - тільки 68 мільярдів євро. Різні економіки мають різні можливості.

Особисто в мене економіка асоціюється з пацієнтом, якому повинні запустити серце, а президент скидається на лікаря, який ухвалює рішення. Так конгрес чи президент  вирішує, скільки грошей «влити» в ту чи іншу сферу. Вся справа в тому, що після того, як серце штучно запустити за допомогою дефібрилятора, воно рано чи пізно зупиниться. Все залежить від подальших дій лікаря. Аналогічна ситуація має місце з пакетами стимулювання економіки, які запускаються вже третій - четвертий раз, але це не спрацьовує.

"Насправді кожна країна бореться із кризою лише власними зусиллями"

Так, згідно з базовим прогнозом, світова економіка почне стабілізуватись лише в 2010 році. Коли складався цей прогноз, я зрозумів: всі експерти відкладали стабілізацію на 2010 рік, бо усвідомили, що у 2009 - точно не вийде.

Якщо врахувати українські реалії, то на стабілізацію можна очікувати приблизно за рік після того, як «задихає» решта світу. Тому справедливо припустити, що Україна почне виходити з кризи у 2011 році. Перше і найосновніше, що варто зазначити стосовно України – тут має місце тотальна залежність від експорту. Тобто, йдеться про класичну експортно-орієнтовану державу, яка нічого не змінила з часів совєтської влади. Совєти раніше експортували газ, деревину і нафту - ми пішли по тому ж шляху, тільки експортуємо метал., який був базовою промисловою продукцією, на якій тримався основний стрижень української економіки. Внутрішній ринок нікого не цікавив – всі сподівались виключно на зовнішнє споживання. Навіть попри конкурентне середовище, всі продавали метал на зовні, отримували долари, залучали неймовірні кредити і думали, що це буде продовжуватись вічно.

Друга наша проблема – це відсутність внутрішнього ринку. Останніми роками попит стимулювався виключно за рахунок споживчих кредитів, а основне споживче кредитування надходило від іноземних банків. А якщо іноземний банк заходить в Україну, заводить свій капітал, то він повинен просувати свого виробника, який перебуває у Франції, Німеччині чи будь-якій іншій країні, бо там і весь кредитний портфель. Тому той обсяг кредитів, який ми сьогодні маємо, став тотально загрозливим для української економіки.

Для того, щоб знайти вихід з цієї ситуації, по-перше, точно не треба складати руки. Також важливо не робити дурниць. Інколи краще нічого не робити, аніж робити те, що нещодавно було запроваджено в Україні. Ну наприклад, абсолютно «геніальна» ідея – збільшити податок на власників транспортних засобів. Всім відомо, що бюджет від цього нічого ніколи не отримає. У часи економічної кризи (а навіть і в звичайні часи) діє одне просте правило: чим вищі ставки податків – тим нижчі платежі. Зважаючи також на те, що ми говоримо про таку економіку як українська. Ще одна «геніальна ідея» - введення такої нової категорії податку як ринковий податок. Це абсолютно незрозуміла система по зміні реєстрації безробітних. На жаль, таких прикладів можна називати дуже багато.

Я думаю, що стабілізація повинна прийти не скоро, але перший від кого потрібно вимагати результату – це уряд. І я хотів би наголосити на тому, що Національний банк є лише одним із елементів економічної політики. Причому, не основним, а додатковим. Але за економічну політику в кожній країні (а тим більше, в Україні) відповідає виключно уряд. Всім відомо, в яких країнах запрограмоване зростання – це Китай, Індія і Україна. Тому перше, що потрібно негайно запровадити – це секвестр бюджету (дуже непопулярний захід). Ще одна важлива річ – це співпраця з Національним банком. Новий бюджет – єдиний вихід, щоб Міжнародний валютний фонд відновив співпрацю з Україною. Йдеться ж про 12 мільярдів доларів, тобто про неймовірну суму грошей, аби вони потрапили в резерви і певним чином стабілізували курс. 

"На стабілізацію в Україні можна очікувати приблизно за рік після того, як «задихає» решта світу"

Щодо самого Національного банку, то очевидно, що без співпраці з ним нічого не вийде. На жаль, непрозорість тієї системи, яка була запроваджена з вересня минулого року, не дала можливості стабілізувати курс і не дала можливості хоча би остаточно не підірвати довіри до банківської системи України.

Якщо говорити про прогнози, то, на жаль, не всі банки виживуть після банківської кризи. Думаю, що в такому випадку криза – це певне очищення, адже значна частина банків знаходилась під дуже поганим банківським наглядом: інсайдеровське кредитування, погані токсичні кредити тощо. Нагальним сьогодні є питання повернення кредитів, яке потрібно вирішувати за допомогою окремих програм з їх реструктуризації. 

Але хочу зазначити одну важливу річ – немає ситуації, з якої немає виходу. Тому з цієї ситуації також є вихід, адже це не перша і не остання наша криза. Важливо усвідомити, що будь-яка криза може бути подолана за трьох умов: якщо ти думаєш; якщо ти ефективно дієш; якщо ти швидко дієш.