«...фініш – це, по суті, старт»

У кризі потрібно чітко зрозуміти та прийняти рішення - щоб вижити ми або скорочуємо витрати, або підвищуємо доходи. Іншого - не дано. Але, що ж обрати?...

Минулого тижня в Києві відбувалася Європейська ТОСІСО [Theory of Constraints International Certification Organization] конференція, на якій у мене виникла можливість бути присутнім.

Звучало багато цікавих думок щодо того, як Теорія Обмежень може підвищити ефективність компанії, допомогти здійснити «покращуючий» стрибок, а також визначити обмеження, які стримують ріст та успішно усунути ці обмеження.

Не оминула конференцію і тема кризи...

Саме про неї, кризу, і хотілося б подумати та спробувати проаналізувати, як варто вести себе компанії для того, щоб «залишитися на плаву».

Насправді, все дуже просто – варіантів небагато – або ми активно «ріжемо» витрати, або ж підвищуємо доходи. Що із цих варіантів є більш зрозумілим? – Звісно – перший – набагато простіше скоротити (хоча б на період кризи) заробітні плати – все рівно працівники залишаться, адже куди вони підуть – ринок праці також шалено лихоманить; капітальні витрати – ну не купимо 10 нових столів, нічого страшного – переживемо; витрати на розвиток – можливо, дійсно не варто їхати на конференцію у Рейк’явік – ми ж і так все знаємо. Загалом – витратних статей бюджету, які можна скорочувати, – о-го-го скільки!
Тільки-от, як сказав один із доповідачів на конференції, Нерюс Ясінавічюс (партнер «ТОС SPRENDIMAI», Литва): «Якщо тебе звільняють хіба ти перестаєш їсти?». Взагалі, скорочення витрат – це «пастка локальної ефективності» і, якщо подумати, найменше витрат несе та компанія, яка перестає функціонувати! А чи такого майбутнього ми хочемо для своїх організацій? Чи про це мріяли та думали на стратегічних сесіях?

Мабуть, ні. Саме тому, замислившись, можна зрозуміти, що є й інший варіант – не скорочувати витрати, а збільшувати доходи. Це лише на перший погляд видається, що під час кризи все завмирає – ніхто не витрачає гроші та всі чекають, що ж буде далі. А насправді, ринок під час кризи можна порівняти із мурашником у дощову погоду – ззовні у мурашнику нічого не відбувається, адже нічого не видно, однак насправді – всередині – по сотнях доріжок бігають мільйони мурашок та намагаються вирішити свої локальні мурашині проблеми, приймати локальні рішення та підвищувати загальну ефективність усіх мурах (всієї компанії).

Так чому б і організаціям не усвідомити та не навчитися, що криза – це не кінець світу, а виклик, challenge, який приховує у собі не лише загрози, а й можливості – для нових продуктів, послуг, на які виникне попит у кризовому стані; можливість просто зменшити швидкість та подумати – а що буде далі, як розвиватися, що ми можемо запропонувати  ринку під час та після кризи?

Криза – це не фініш, можливо, - це лише старт. Шукайте можливості, адже причини знайти завжди простіше!