Олександр Зеленюк: Китай та Україна: хто кому потрібний?

Ni Hao, Олександре,

Саме так вітає щодня один одного майже чверть населення планети.

Якщо говорити про ринок збуту, то для Китаю він не такий вже і великий: з 1429 млрд. дол. США китайського експорту 2008 року в Україну експортовано китайських товарів на суму 5,6 млрд. дол. США. Не можу підтвердити, що Україна є для Китаю "джерелом" умів.

Разом з тим, переконаний, що Україна, будучи самобутньою країною, завжди представлятиме інтерес для інших держав, у т.ч. для Китаю. Ми маємо значний промисловий, науковий та людський потенціал, унікальну культурно-історичну спадщину.

Спектр двостороннього українсько-китайського співробітництва є доволі широким. Його договірно-правова база, тобто перелік міжурядових, міжвідомчих і міжрегіональних угод, перевищує 140 документів та постійно розширюється. Розвиток співробітництва спостерігається у галузевому та регіональному розрізі.

Наприклад, у рамках програми розвитку китайської авіабудівної промисловості, що передбачає створення нового регіонального літака, а в середньостроковій перспективі – магістрального пасажирського лайнера, потенційного конкурента Боїнгів та Ейрбасів, Китай виявляє активну зацікавленість у розвитку співробітництва з Україною в авіабудівній галузі. Найбільші нафтогазові компанії Китаю Sinopec та PetroChina виявляють інтерес до здійснення спільних проектів на Азово-Чорноморському шельфі. Перспективним напрямками співробітництва вважається подальший розвиток взаємовигідного співробітництва в енергетичній сфері (енергозберігаючих технологій), обміні науково-технічною інформацією, екології, суднобудівній галузі, біомедицині тощо.

Важливим напрямом співробітництва між Україною та Китаєм є започаткування та розвиток побратимських стосунків між містами обох країн. Аналіз досвіду міжрегіональної співпраці китайських міст свідчить, що відносини побратимства сприяють наданню преференцій в отриманні інвестицій, створенні спільних підприємств, організації спільних освітніх, наукових, культурних і туристичних акцій, сприяють підвищенню іміджу країн, де розташовані міста-побратими, в китайському суспільстві. Активізація побратимських стосунків заохочує зближення та більш глибоке взаємне пізнання наших народів.

Про ще один аспект зацікавленості Китаю в Україні може свідчити той факт, що зараз в Україні навчається понад 8 тис. китайських громадян.

Не останнє місце посідає туристична привабливість України, з огляду на стрімке зростання попиту на туристичні послуги серед китайських громадян, який за оцінками Всесвітньої ради з питань подорожей і туризму, впливової міжнародної неурядової організації у сфері туризму, посідає за обсягом друге місце в світі.

Щоб підсумувати, хочу зазначити, що ставлення та інтерес Китаю багато в чому залежатимуть від активної позиції України щодо просування своїх інтересів в Китаї.

Доброго дня, Сергію,

Дякую за запитання.

На жаль, про успішний вихід на ринок Китаю малих та середніх українських компаній мені не відомо.

Китайський ринок – це висококонкурентне середовище, де присутні як сотні тисяч китайських компаній, так і велика кількість високотехнологічних іноземних компаній, які прагнуть скористатись перевагами надзвичайно ємного ринку з понад 1,3 млрд. потенційних споживачів.

Не слід забувати, що економіка КНР є виражено екпорторієнтованою. Це є наслідком відповідної зовнішньоекономічної політики країни, серед головних рис якої можна виділити такі:

(1) цілеспрямована і всебічна підтримка національного виробника-експортера, що виражається у доступності кредитних ресурсів, субсидуванні модернізації виробництва і технологічних інновацій, сприятливій податковій політиці за рахунок гнучкого регулювання ставок відшкодування ПДВ експортерам, порівняно дешевої робочої сили та недооціненої національної валюти (як за оцінкою фахівців США та ЄС, так і за визнанням керівництва МВФ);

(2) відмова від експорту мінеральних ресурсів та продукції з низьким вмістом доданої вартості; прагнення до експорту продукції машинобудування;

(3) відмова чи мінімізація імпорту товарів, які можна виробити на території КНР, з одночасним імпортом великого обсягу енергетичних і сировинних ресурсів.

Відповідно до цього товарна структура зовнішньої торгівлі КНР відповідає зовнішньоекономічній політиці: в експорті переважає продукція переробної промисловості і, зокрема, машинобудування. Імпорт складається з продукції добувної промисловості, а також високотехнологічного обладнання з найбільш розвинутих країн світу.

Логічно, що, найбільші шанси виходу на китайський ринок мають компанії, що володіють передовими технологіями сучасних галузях промисловості, енергетики, транспорту, надро-  та морекористування, у сфері сталого міського розвитку та охорони навколишнього середовища тощо.

Не думаю, що існують саме “секрети” успіху виходу на китайський ринок. Аналогічно, як із  “секретами” здорового життя (ми всі, здається, пам’ятаємо про необхідність регулярної фізичної  активності, правильного харчування і здорового сну, але порахуйте кількість справді здорових людей), є усталені практика та принципи виходу на новий ринок, і Китай, в цьому сенсі, не є винятком. Безумовно, ділове середовище Китаю має унікальні риси, з якими необхідно знайомитись та враховувати під час розробки стратегії. Але хіба цей принцип не потрібно застосовувати при виході на ринок іншої азіатської чи, скажімо, африканської чи латиноамериканської країни?

Доброго дня,

Дякую за актуальне, навіть злободенне, питання. На жаль, такі випадки є непоодинокими і не лише по відношенню до українських компаній. Саме питання має декілька складових, яких хотів би торкнутись.

Можу сказати, що китайські компанії, які реалізують чи мають намір продавати свою продукцію на зовнішніх ринках, дбають про свою репутацію, дотримуються ділової етики та працюють відкрито. Розвиваючи певний бренд, вони усвідомлюють негативні наслідки подібного ставлення до клієнтів, тому готові для діалогу і співпраці.

Українському бізнесменові варто виходити з того, що китайських компаній, що виробляють аналогічну продукцію досить багато. Якщо відвідаєте сайт електронної комерції та введете пошук товару, в результаті отримаєте перелік із десятків виробників. Це означає наявність вибору, достатнього для прийняття свідомого рішення.

Додатковою ознакою серйозності компанії та досвіду зовнішньоекономічної діяльності є власний веб-сайт, з, як мінімум, англомовною сторінкою, розміщення інформації про свою компанію та продукцію на сайтах електронної комерції.

Якщо бізнесмен точно знає, чого він бажає, доцільно зустрітись з декількома виробниками (постачальниками), відвідати виробництва. Це, зрозуміло, витрата часу, але, одночасно, гарантія того, що вибір буде свідомим, оскільки в процесі спілкування та шляхом природного порівняння стає зрозумілим, яка компанія чого варта.

Також в процесі відбору постачальника (виробника) доцільно розпитувати про виробництво, систему забезпечення якості, кількості та умови роботи працівників, основних партнерів та ринки збуту. Компанії, що працюють відкрито та дбають про клієнта, охоче все це продемонструють.

Також необхідно з’ясувати, чи має компанія експортно-імпортну ліцензію або який її партнер виконує функцію експортно-імпортної компанії. Справа в тому, що експортно-імпортна діяльність в Китаї є предметом ліцензування. Це є додатковим фінансовим навантаженням для малих чи приватних підприємств, тому практика організації експортних поставок через посередницьку структуру, що придбала експортно-імпортну ліцензію є досить розповсюдженою.

Не варто забувати про мовний бар’єр, що іноді унеможливлює діалог та розуміння намірів китайського партнера. Тому питання якісного перекладача іноді буває ключовим.

Ще хотів би додати про можливість перевірки китайського партнера, факту його реєстрації, наявності ліцензії. Така інформація є платною може надаватись як приватними юридичними чи консалтинговими компаніями (від 100-150 у.о., залежно від обсягу інформації), так і місцевим бюро Державної адміністрації промисловості та комерції КНР (State Administration for Industry and Commerce), яке виконує функцію державного реєстратора і може видавати витяги з реєстрів (від 30 у.о).

Якщо підсумувати, працюючи з Китаєм слід пам’ятати про здоровий глузд, ділову практику та усвідомлення того, що кожний крок в роботі з китайським партнером є зрозумілим і виправданий з точки зору бізнесу.

Доброго дня, Сергію

Провокуюча тема конференції, провокуюче запитання. Якщо слідувати його логіці, то можуть виникнути питання на кшталт: “А навіщо Китаю…?”, куди замість трьох крапок підставити назви понад сотні країн, економічна міць яких об’єктивно не може порівнюватись з китайською.

Сьогодні ми всі усвідомлюємо, що Китай перетворися на супердержаву, що має глобальні інтереси. Але історія показує, що в умовах міжнародного розподілу праці, жодна, навіть найпотужніша економіка, якими вважались економіки Великобританії у ХІХ сторіччі, Америки та Японії в минулому сторіччі, об’єктивно не можуть розвиватись, живлячись винятково за рахунок внутрішніх природних, людських чи інших ресурсів. Китай не є винятком, тому потребує та шукає співпраці з усіма можливими потенційними партнерами.

З огляду на досить широкий спектр потреб китайської економіки, найбільш ефективне їх задоволення не обов’язково можна знайти в найбільш розвинутих країнах. Тому Україна, маючи власні конкурентні переваги, буде завжди мати унікальні пропозиції.Китай, наприклад, охоче купує авіаційні двигуни українського виробництва, активно співпрацює з українськими корабелами, заснувавши в місті Чжоушань, провінції Чжецзян, Центр суднобудівної та судноремонтної техніки Національного кораблебудівного університету ім. Макарова, відправляє на навчання в Україну студентів, запрошує фахівців з експлуатації АЕС. Найбільш сучасний у світі контейнерний флот має командний склад, хочу підкреслити, саме капітани, їхні помічники та механіки з числа українських моряків. А китайські судноплавні компанії готові запозичувати позитивний досвід підготовки українських моряків.

Тож, Україна залишається привабливою для Китаю, але не слід заспокоюватись і шукати нові, вигідні для українських бізнесменів, ніші на китайському ринку.

Доброго дня, шановна Олено!

Дякую за цікаве запитання, предмет якого, на мою думку, дещо міфологізований. Нижче спробую пояснити чому.

Почну з того, що обсяг китайських зовнішніх інвестицій за кордон у 2008 році зріс на 111 % порівняно з попереднім роком і склав майже 56 млрд. дол. США. Можна зазначити, що інвестиції з Китаю до 2003-2004 років були майже непомітними. Їх обсяг у 2003 році був лише 2,9, у 2004 – 5,5, у 2005 – 12,3, у 2006 – вже 21,2, а в 2007 – 26,5 млрд. дол. США. Тобто, перетворення Китаю на глобального інвестора відбувається, майже “на очах”.

Попри зростання кількості приватних інвесторів, левова частка інвестицій з Китаю у як в попередні роки, так і в 2008 році (85,4 %) припадала на державні підприємства (головним чином, державні монополії), які, до речі складають лише 16,1 % від кількості інвесторів. Коли Китай став найбільшим в світі споживачем олова, залізної руди, цинку, алюмінію, міді та нікелю, а також другим за обсягами споживання свинцю та нафти, в умовах, коли внутрішнє виробництво та ринок були не в змозі задовольнити попит, економічна необхідність змусила китайські, головним чином, державні компанії-монополії інвестувати за кордон, особливо в сировинні ринки та добувну промисловість. Тобто, головним китайським інвестором виступає держава.

Географічно інвестиції з Китаю в 2007 році розподілились таким чином: 67 % припадало на країни Азії, 21 % – Латинської Америки, по 4 % – Африки та Європи, 3 % – Північної Америки, 2 % – Океанії. У 2007 році до всіх європейських країн надійшло 1,54 млрд. дол. США китайських інвестицій, а в 2008 – “лише” 400 млн., у той час, коли обсяг інвестицій з Китаю за цей рік зріс майже вдвічі.

Подальший аналіз китайських інвестицій дозволяє виділити чотири типи інвестиційної стратегії:

1. Забезпечення доступу на нові ринки;

2. Підвищення ефективності або здешевлення виробництва;

3. Забезпечення доступу до сировинних ресурсів

4. Придбання стратегічних активів.

Спробуємо підсумувати, та скласти “узагальнений портрет” нинішнього потенційного китайського інвестора. Це державна монополія, що має незначний досвід вкладання грошей за кордон, з основним регіоном призначення – країни Азії, з основним типом стратегії – забезпечити доступ до сировинних ресурсів.

Далі, щоб з’ясувати перспективи України в отриманні інвестицій з Китаю, продовжимо наш аналіз “від противного”.

Компанії, що обирають четвертий тип стратегії, прагнуть придбати відомі бренди, «ноу-хау», нові технології, інвестують в США, Канаду та в розвинуті країни Європи.

Чи прийдуть в Україну  інвестори за сировинними ресурсами (третій тип інвестиційної стратегії), залежить від того, чи захочемо ми їх розпродавати та в ще в умовах кризи.

Оскільки протягом тривалого часу вартість виробництва в Китаї була низькою (низькі оплата праці, стандарти, сировина) дуже мала частка китайських компаній планує інвестувати за кордон з метою підвищення ефективності виробництва (другий тип інвестування).

Отже, серед потенційних китайських інвесторів, яких можна очікувати в Україні, залишаються ті, що прагнуть доступу на нові ринки. Але з ними також не все просто. Попри наявний інтерес до виходу на наш ринок, а далі на ринки Європи, Росії та Білорусі, за інвестиції з Китаю існує жорстка конкуренція. І Росія, і Польща, і Румунія з Болгарією – всі позиціонують себе в якості воріт на європейський ринок, рекламують свою інвестиційну привабливість, наполегливо доводять свої переваги, активно просувають свої інвестиційні проекти.

От і виходить в підсумку нашого, досить схематичного аналізу, що з начебто потужного потоку китайських інвестицій до України може потрапити, тільки беручи до уваги об’єктивні чинники, лише малий струмок.

Добрий день, Олеже!

Діяльність Торговельно-економічної місії (далі – ТЕМ), її завдання та функції визначаються Положенням про торговельно-економічну місію у складі закордонної дипломатичної установи України, затвердженим Указом Президента України від 30 квітня 1994 року № 200/94.

Основними завданнями ТЕМ є захист економічних інтересів України та прав суб’єктів підприємницької діяльності України; сприяння розвитку торговельно-економічних зв’язків України, залучення іноземних інвестицій у пріоритетні сфери економіки України і виконанню міжнародних договорів України, укладених з державою перебування; інформування Міністерства економіки України, Міністерства закордонних справ України та інших органів виконавчої влади України про цінову, податкову, тарифну політику, яку проводить держава перебування, стосовно товарів, що експортують з України тощо.

Щоб узагальнити та не переказувати документ, текст якого можна знайти в базі даних законодавства України, зазначу, що досягнення поставлених цілей здійснюється торговельно-економічними місіями шляхом реалізації завдань з інформаційної, організаційної та аналітичної підтримки розвитку зовнішньоекономічного потенціалу України.

ТЕМ у складі Генерального консульства України в Шанхаї працює на території консульського округу, до складу якого, окрім власне Шанхаю, входить п’ять провінцій південно-східної частини Китаю: Цзянсу, Чжецзян, Фуцзянь, Аньхуей та Цзянсі, де проживає майже 300 млн. людей.

Якщо говорити про роботу відділення ТЕМ то основні зусилля в роботі зосереджуються на розвитку двостороннього торговельно-економічного й інвестиційного співробітництва, забезпеченні належної підготовки до участі України у Всесвітній виставці “Експо-2010”; постійному моніторингові й аналізі перспективних напрямів співробітництва; наданні необхідного сприяння міністерствам, відомствам і підприємствам України в налагоджуванні співпраці з китайською стороною, передачі пропозицій з питань двостороннього економічного співробітництва і торгівлі; моніторингу економічної політики КНР у зв’язку з глобальною фінансовою кризою та регулярному наданні відповідних інформаційних та аналітичних матеріалів.

ТЕМ на постійній основі надає консультації (іншими словами, відповідає на запитання українських бізнесменів, аналогічні запитанням учасників цієї конференції) та сприяння представництвам українських компаній, що працюють у межах консульського округу, або зацікавлені у розвитку торговельно-економічного, інвестиційного співробітництва; державним органам, підприємницьким об’єднанням та підприємствам України, у т.ч. у встановленні контактів з державними установами, організаціями, об’єднаннями ділових кіл і суб’єктами підприємницької діяльності, що розташовані в межах консульського округу.

Зокрема, під час стажування слухачів Києво-Могилянської бізнес-школи у Шанхаї у травні 2008 та 2009 років ТЕМ взяла участь в обговоренні особливостей ведення бізнесу з китайськими партнерами, специфіки торговельного, податкового та митного законодавства, ділової практики та бізнес-етикету.

Доброго дня,

Дякую за таке слушне запитання. Дійсно, проблеми із захистом прав інтелектуальної власності в Китаї остаточно не вирішені. Разом з тим, не можна не зазначити, що останнім часом Уряд КНР приділяє все більшу увагу питанням важливості захисту прав інтелектуальної власності (далі – ПІВ) в контексті інноваційного розвитку економіки.

Китай є членом Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), а також учасником різних багатосторонніх угод у сфері ПІВ. Країна бере участь у заходах, пов’язаних з проблемами захисту ПІВ в рамках Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), ВОІВ та СОТ. Між Китаєм та деякими країнами засновані робочі групи, в рамках яких проводяться регулярні зустрічі, що мають на меті посилення захисту ПІВ в КНР. З метою розширення сфери захисту ПІВ, Китай запровадив механізм обміну інформацією щодо ПІВ з багатьма країнами і регіонами (країни АСЕАН, Австралія, Австрія, Німеччина, Гонконг, Південна Корея, Японія, Нова Зеландія, Росія, Швейцарія та Великобританія).

Адміністрування ПІВ в КНР здійснюється на двох рівнях:

1. адміністративними органами, підпорядкованими Держраді КНР, які відповідають за перевірку та надання (реєстрацію) ПІВ;

2. місцевими адміністративними органами, які забезпечують їх реалізацію та захист на місцевому рівні.

Патентні права в КНР захищаються згідно із законом КНР “Про патенти”, Положенням щодо його імплементації, а також інструкціями, затвердженими Державним управлінням інтелектуальної власності КНР. У теперішній час положення патентного законодавства КНР переглядаються для:

 - удосконалення системи патентних уповноважених і управління питаннями, пов’язаними з ПІВ;

 - уточнення критеріїв надання патентів;

 - запобігання порушень патентних прав.

Наразі патент видається терміном на 20 років для винаходів (з дати подання заявки) та на 10 років для промислових зразків і проектів.

Державне управління інтелектуальної власності КНР (State Intellectual Property Office, далі – ДУІВ) є відповідальним за адміністрування патентів на всій території Китаю. Державне патентне бюро (State Patent Office), підпорядковане ДУІВ відповідає за отримання заявок і видачу патентів, а місцеві адміністративні органи з питань ПІВ – вирішують патентні суперечки.

Процедура подання заявок та отримання патентів докладно описується в главах 3, 4 закону КНР “Про патенти”. За інформацією представників патентних органів Китаю, процедура оцінки поданих патентних заявок триває близько 26 місяців.

Варто зазначити, що кількість патентних заявок в Китаї зростає. Зокрема, у 2006 році (найбільш свіжі дані, які вдалось відшукати) зареєстровано 210490 заявок на отримання патентів, на 21,4 % більше порівняно з попереднім роком. З них затверджено 57786 винаходів, майже половина з яких належала іноземним претендентам.

Якщо претендент не згоден з рішенням ДУІВ, дозволяється подати клопотання до Патентної апеляційної ради (Patent Re-examination Board). Якщо Рада знайде підтвердження невідповідності рішення ДУІВ положенням патентного законодавства, вона має право переглянути рішення ДУІВ і направити заявку для подальшого розгляду. Апеляційна процедура обмежена терміном 24 місяців, але протягом наступних п’яти років планується скоротити цей строк до 12 місяців.

Якщо претендент не згоден з рішенням Патентної апеляційної ради, він має право звернутись до суду. Наприклад, у 2006 році Патентна апеляційна рада отримала 2894 апеляційних запити і ухвалила рішення в 2667 справах.

Тож, для захисту українських технологій їх необхідно патентувати, що дасть змогу, в разі порушення, відстоювати свої законні права, у т.ч. в китайських судах.

Доброго дня, Ірино!

Дякую за питання. З огляду на стрімкий та динамічний розвиток Китаю, воно виглядає досить природно: якщо країна розвивається успішно, значить має бути відповідне підґрунтя в системі управління компаніями.

Не хочу Вас розчаровувати, але за власними спостереженнями, не доводилось натрапити на китайські компанії з ефективним менеджментом, у тому сенсі, в якому ми розуміємо ефективність управління.

По-перше, структура управління завжди ієрархічна, із жорсткою та негнучкою вертикаллю. По-друге, дуже часто відбувається дублювання функцій, оскільки функція одного європейського співробітника (працівника) виконується декількома китайськими. По-третє, важливі рішення приймаються тільки керівником, ініціатива не заохочується.

Таку управлінську модель можна побачити як на низовому рівні дрібних компаній, так і на рівні потужних підприємств. Наприклад, у перукарні зачіску будуть робити три працівника: один мити голову, другий – стрижку, третій – фарбування волосся. У крамниці чи відділі супермаркету буде обслуговувати декілька продавців.

Прикладами низької ефективності управлінської моделі верхньої ланки є створення надлишкових потужностей в декількох стратегічних галузях промисловості: сталеварній, цементній, вугільно-хімічній, виробництві панельного скла, полікристалічного кремнію, вітроенергетичного устаткування, про що заявляє Національна комісія КНР з питань розвитку і реформ – НКРР (аналог колишнього Держплану). Сьогодні, якщо говорити про вітрову енергетику Китаю, офіційно визнається, що до 30 % побудованих вітроелектростанцій (ВЕС) не підключено до електромережі, через те що розвиток останньої не встигає за будівництвом ВЕС.

Крім того, за оцінкою НКРР, існує помітне надлишкове виробництво в таких секторах, як виробництво електролітичного алюмінію, суднобудівельній промисловості та виробництві соєвої олії. Це може призвести до банкрутства, зростання рівня безробіття і безнадійних банківських кредитів, якщо вони не будуть вчасно проконтрольовані.

Іншим негативним прикладом неефективного управління є інвестування Китайської інвестиційної корпорації 3 млрд. дол. США в акції американської компанії “Блакстоун”, акції якої втратили в ціні близько 30 % впродовж першого року після укладання угоди.

Тому такі приклади, нам, звісно, переймати не доцільно.

Доброго дня, шановна Олено!

Вибачатися не потрібно, саме для того і створено конференцію, щоб обмінюватись думками :-).

Серед елементів стратегії Китаю та власне стратегічного управління, гідних для запозичення Україною, міг би назвати такі, до речі, деякі з них старанно вивчені Китаєм на основі досвіду радянської системи:

 - довгострокове (перспективне) планування розвитку економіки, її основних галузей, окремих економічних регіонів (якими в Китаї вважаються Дельта річки Янцзи – південно-східна частина країни, Дельта Перлинової річки – південна частина Китаю, приморські території навколо внутрішнього Бохайського моря – східна частина тощо) та територіальних одиниць із зазначенням перспективних цілей, планових показників, на основі науково обґрунтованого підходу;

 - ретельний відбір кандидатів на державну службу, який передбачає складання багатоступінчатих іспитів, в умовах надзвичайно високої конкуренції від 40 до 115 претендентів на одне місце, залежно від місця роботи. Це дозволяє поступово та безперервно формувати та ротувати управлінську ланку з найнижчих до найвищих щаблів державної служби;

 - створення та підтримання привабливого інвестиційного середовища для залучення іноземних інвестицій, у т.ч. за рахунок яких китайська економіка могла розвиватися з високими темпами протягом майже двох десятків років. Частка іноземних інвестицій у структурі ВВП країни, за оцінками авторитетного британського економічного видання “The economist”, у різні роки становила від 35 до 44 %

 - вибір стратегічних пріоритетів, насамперед, перспективних галузей промисловості, які можуть та вже створюють конкурентні переваги на світовому ринку, із зосередженням на них основних зусиль. Для Китаю такими секторами економіки та галузями промисловості стали: машинобудування взагалі та автомобільна промисловість зокрема, електромеханічна та електронна промисловості;

 - окремо можна виділити масштабні інвестиції в розбудову сучасної транспортно-логістичної інфраструктури, яка нині відповідає потребам потужної китайської економіки та забезпечує колосальні вантажо- та пасажиропотоки потік усіма видами транспорту: водним, наземним, авіаційним та залізницею. До речі, декілька цікавих фактів. За коефіцієнтом покриття території автомагістралями Китай майже наздогнав США, що володіє найбільш розвинутою мережею автомагістралей. Середня швидкість звичайного китайського пасажирського потягу становить 120, а швидкісного – понад 160 км/год. Річний обсяг перевалки контейнерів лише одним з трьох терміналів Шанхайського морського порту перевищує аналогічний показник усіх контейнерних терміналів України та Росії, узятих разом.

Не думаю, що ці елементи стратегії були невідомими, просто Китай проявляє далекоглядність і волю для їх втілення в життя.

Доброго дня, Сергію!

Серед багатьох важливих кроків, міг би назвати такі:

1. Вивчити, проаналізувати та узагальнити потреби та потенціал України у співробітництві з Китаєм, долучивши до цього процесу, окрім центральних та місцевих органів виконавчої влади, асоціації та об’єднання підприємців, дослідницькі установи або т.зв. “think tanks”, окремі компанії та громадські організації, зацікавлені у розвитку співпраці з Китаєм.

Нам необхідно самим сформулювати, що саме ми хотіли б отримати від такої співпраці? Які напрями доцільно розвивати пріоритетним порядком, а які були б найбільш продуктивними у довгостроковій перспективі? Ще раз хочу наголосити, у виробленні стратегії, чи розробці, модного нині виразу, “дорожньої карти” мають взяти усі зацікавлені особи, що може стати запорукою реального аудиту нинішнього стану українсько-китайського двостороннього співробітництва.

2. Вивчити досвід інших країн щодо організації співробітництва з Китаєм

3. Збільшити свою присутність в Китаї та обізнаність потенційних партнерів про можливості та переваги співпраці з Україною шляхом проведення “промоційних” заходів, участі у ключових для розвитку двостороннього галузевого співробітництва виставково-ярмаркових заходах, конференціях тощо.

Щоб підсумувати, хочеться згадати один вислів з відомого анекдоту: “Щоб виграти в лотерею, треба спочатку купити лотерейний квиток!”

Доброго дня, Анно!

Дякую за "книжкове" запитання, бо прочитані цікаві та улюблені книги, що запали в душу, залишаються назавжди зі мною.

Одна з таких книг, яку дійсно можна назвати "старим другом", бо придбана ще в далекому 1991 році, коли тільки народжувались ринкові процеси, та яку я навіть привіз із собою в Китай є "Економічний спосіб мислення" Пола Хейне.

Серед останніх прочитаних та таких, що змушують замислитись стосовно ринкових процесів в Україні, є бестселер Джозефа Стиглиця "Глобалізація та невдоволення від неї" (Globalization and Its Discontents – оригінальна назва).

Інноваційним менеджерам, особливо їх прекрасній половині, рекомендував би "Куст сирени" Олександра Івановича Купріна.